Кшиштоф Зануссі - Страта двійника (збірник)

© Кшиштоф Зануссі, 2016

© Едвард Жебровський, правонаступники, 2016

© Л. В. Хворост, переклад укра-їнською, 2016

© В. М. Карасик, художнє офор-млення, 2016

Це видання здійснено за підтримки Інституту книжки в Кракові

This publication has been subsidized by Instytut Książki – the © POLAND Translation Programme

Він

Вона

Служниця

Дія відбувається на околиці великого міста, в районі багатих, у стилі модерн, вілл, що потопають у зелені й оточені високими залізними штахетами. До однієї з таких вілл, наче рятуючись від когось, підбігає молодий чоловік років двадцяти п’яти. На ньому джинси й куртка, на плечí велика важка сумка. Обличчя брудне, з носа йде кров, права рука перев’язана носовичком, на якому також плями крові. Добігши до хвіртки, на якій висить табличка з написом «Роздрібним торгівцям не турбувати», він натискає на кнопку дзвінка.

З домофону відповідає жіночий голос.

Жіночий голос: У чому річ?

Він: Нещасний випадок. Мені треба зателефонувати.

Жіночий голос: Не розумію. Хто це?

Він: Мене побили. Я хочу подзвонити по телефону.

Жіночий голос: Телефон є в кав’ярні, п’ятсот метрів звідси. Прямо і ліворуч.

Він: Будь ласка, це дуже терміново. На мене напали. Треба повідомити…

Домофон мовчить.

Він: Боже милий, що за район?! Уже третій будинок, до якого мене не пускають! Послухайте, ви теж можете опинитися в такій ситуації!

Тиша.

Жіночий голос (після павзи) : Пані вдома немає.

Він (у відчаї хапається за голову й одразу ж скрикує від болю) : О Боже! Мені не потрібна пані, мені потрібен телефон! Мене побили!

У вікні за відслоненою фіранкою проглядається жіноча постать.

Жіночий голос (після павзи) : Прошу. Заходьте.

Спрацьовує автоматичний замок, молодик прочиняє хвіртку, кидається до будинку й опиняється у великому порожньому передпокої. Крізь матове скло дверей видніє жіночий силует.

На маленькому столику в кутку стоїть телефон.

Жіночий голос (із-за дверей) : Тільки адресу не повідомляйте. Пані забороняє.

Він прямує до телефону.

Він: А як зветься ця вулиця?

Жіночий голос: Ґрюнвальдштрасе. Але, будь ласка, не називайте її.

Він (сідає на край телефонного столика) : Добре.

Він набирає номер. Чекає з’єднання. Вона спостерігає за ним із-за дверей.

Жіночий голос: Зайнято?

Він: На жаль.

Жіночий голос: Куди ви телефонуєте?

Він: До приятеля. Щоб він приїхав по мене.

Жіночий голос: Ви можете викликати таксі.

Він повертається до телефону.

Він: Спробую ще раз. Трохи пізніше.

Жіночий голос: Але вже не звідси. Я ж вам сказала, що поблизу є кав’ярня.

Він (сидячи на краю телефонного столика) : Вам дуже хочеться побачити, як перед вашим будинком угроблять людину… Будь ласка, можете дзвонити до поліції, але я з місця не рушу, доки хто-небудь по мене не приїде!.. А я вже подумав був, що у вас є щось людське…

Жіночий голос не озивається.

Він (стурбований, але обертається і стиха промовляє) : Вибачте.

Жіночий голос: Як це сталося?

Він: Сам не знаю. Раптом напали, їх було троє… Так зненацька… Почали мене бити. Я намагався захищатися… (Показує, як діяв рукою.) Впав, але встиг підвестися й побіг…

Жіночий голос: Чого вони хотіли?

Він: Не знаю. Але чому в такому заможному районі нема жодного поліціянта?..

Жіночий голос: Тут завжди дуже спокійно. Рух слабкий. Коли б не подивитись у вікно – перехожих не видно.

Він: Але… йдучи на закупи, ви, ймовірно, когось зустрічаєте… Врешті-решт, тут теж живуть люди.

За дверима чути сміх.

Молодик майже припадає вухом до дверей.

Жіночий голос (після павзи) : Вибачте, але я не ходжу на закупи. Нам усе привозять… Але ви, здається, збиралися телефонувати.

Він: Так… Перепрошую. Я трохи не при собі.

Він підходить до столика з телефоном. Набирає номер, якийсь час чекає відповіді; не дочекавшись, кладе слухавку. Підводиться. Знову ходить.

Жіночий голос: Досі зайнято?

Він: На жаль, так.

Жіночий голос: Невже у вас лише один знайомий?

Він: У цьому місті – так.

Жіночий голос: Можете викликати таксі. Так буде швидше.

Він (робить глибокий вдих, наче перед стрибком у воду) : Будь ласка, не бійтеся! (Підходить ближче до дверей.) Я нічого не вкраду і нічого не зіпсую в цьому прекрасному домі. Ви не матимете жодних прикрощів. За п’ятнадцять хвилин я зникну!