Кшиштоф Зануссі - Страта двійника (збірник)

Він (протестуючи) : Та ні ж бо! Якби був перелом, біль був би гострішим. Я достеменно знаю. Ламав колись руку.

Вона (пильно дивлячись на нього) : Либонь, в Альпах?

Він (відводить очі) : Ні, на роботі… Справді, це все марничка. Біль уже вщухає.

Вона (несподівано) : А може, їх цікавила ваша апаратура? Вона, мабуть, дорого коштує… Адже ви професіонал.

Він (здивовано) : Я не фотограф. Я ж уже казав, що вивчаю історію мистецтв.

Вона: Справді. Бачите, яка я неуважна. А чого вони хотіли?

Він: Грошей.

Вона: Треба було дати, не перечити. Тут уже починається те саме, що в Америці. У Нью-Йорку я завжди ношу із собою два гаманці, один із них у сумці – «несправжній», у ньому лише кілька доларів. Бо якщо натрапиш на наркомана, він може і вбити. Серед білого дня. Наркотичний голод. І яка вже тоді користь із того, що його схопить поліція? Крім того, в них нема смертної кари.

Він (підтримуючи розмову) : Здається, планують поновити.

Вона: А ви за смертну кару чи проти?

Він: Проти.

Вона: А якби оті ваші грабіжники вас убили? Як би вам було – усвідомлювати, що покарання вони відбувають у комфортабельному пансіоні, за добру поведінку їм скорочують термін ув’язнення, а за роботу в них зростає рахунок у банку?

Він: Гадаю, тоді мене б уже нічого не цікавило.

Вона (сміється) : Резонно. Але припустімо, що така доля спіткала когось із ваших ближніх. Що б ви відчували, приносячи квіти на цвинтар?

Він: Не знаю. Я про це не думав.

Вона: Ну от!.. А ви подумайте. (Підводиться з канапи і йде на середину вітальні.)

Він: А ви – за смертну кару?

Вона: Ні, я проти. До речі, я так і не зрозуміла… Вас таки пограбували?

Він: Так. Забрали гаманець. Але він був майже порожній…

Вона: А документи?

Він: Теж. Вони були в гаманці.

Вона (пильно дивиться на нього) : То що, якби я зараз попросила вас пред’явити документи, то з цього нічого б не вийшло?

Він: Нічого. (Червоніє, підводиться.) Перепрошую… дійсно… який я бовдур… Я не відрекомендувався. Йозеф Берґер. (Підходить до неї.)

Вона (сміється, дивиться на нього весело-заохочувально) : Ну, ось і познайомились. На це ви й розраховували, входячи сюди? (Простягає йому руку для поцілунку і затримує його долоню у своїй.)

Він (дуже палко) : Ні. Навіть у найсміливіших мріях.

Вона: Он воно як? Може, ваші мрії мають більш конкретний характер?

Молодик скромно опускає очі. Жінка трохи ніяковіє, сміється. Стоять одне проти одного.

Вона: Скажіть, ви людина практична?

Він: Не знаю. В міру. Настільки, наскільки це необхідно, щоб утриматись на поверхні.

Вона: Судячи з вашого вигляду, ви претендуєте на більше. І мені дивно, що ви обрали таку спеціальність. (Відходить до мольберта.) Ви не схожі на майбутнього науковця… А що ще вам залишається? Я на цьому не знаюся, але, либонь, школа, а може, реставрація… У фотографуванні шансів у вас було б більше. Ви ніколи не мріяли про велику кар’єру?

Він: О, даруйте, але моє життя набагато прозаїчніше. Я мушу заробляти собі на хліб насущний. Адже я не вродився в такому красивому районі, як цей…

Вона: І на хліб ви заробляєте художньою фотографією… Розкажіть трохи про своє дитинство.

Він (ніяковіючи) : Я б не хотів…

Вона: Чому? Невже воно було таким тяжким?

Він: Ні. Просто воно… не схоже на зворушливу казку.

Вона: Тим ліпше. Ви з бідної родини?

Він: Так.

Вона: Змалку виховувались у притулках, а тепер можете розраховувати тільки на себе, я вгадала? За віком ви могли б бути моїм сином.

Він: Ви маєте сина?

Вона (всміхається) : Може, так, а може, й ні…

Він (із цікавістю) : У вашій біографії про це – ані слова.

Вона: Не все пишеться у біографіях. Так! Мій син міг би бути у вашому віці.

Він: Він помер?

Вона (різко) : Я не даю інтерв’ю. Вже багато років. Надто багато дурниць написано про мене і моє життя.

Він: Я стільки про вас читав і не знаю, дурниці це чи ні… Я знаю, що колись ви теж були бідною.

Вона: Що значить «теж»? Те, що ви бідний, ніяк нас із вами не поєднує. У світі мільйони бідних. А я багата і мешкаю… як це ви сказали… у красивому районі.

Він: У красивому районі мешкають красиві люди.

Вона: Я спровокувала вас на банальність. До речі, знаєте, одна з дівчат на процесі Менсона заявила, що ненавидить красивих людей, що їх усіх треба вбивати [1] Чарльз Менсон (нар. 1934 р.) – американський серійний убивця-маніяк, лідер комуни під назвою «Родина». Людей, що перебували під його впливом, намовляв до жорстоких убивств, прикриваючись ліворадикальною ідеологією власного виробництва. Серед убитих його бандою була акторка Шерон Тейн, дружина кінорежисера Романа Полянського (Поланскі). – Тут і далі примітки перекладача. … Не так уже й приємно бути обережним та підозріливим, але суспільство, в якому є багаті й бідні, змушує нас до цього. Колись я навіть подумувала приділити частину своєї спадщини по чоловікові якійсь із організацій, що борються за повалення наявного світового порядку.