Кшиштоф Зануссі - Страта двійника (збірник)

Він: І чому не зробили цього?

Вона: Ніяк не могла обрати, якій саме: їх же стільки… І всі ворогують між собою. А ви належите до котроїсь із них? Ви революціонер?

Він: Ні.

Вона: Шкода. Вам би пасувала яка-небудь ідея. Обожнюю молодих людей, охоплених жагою змінити світ! А ви що – погоджуєтеся з наявним? Ви лише претендуєте на трохи тепліше місце, ніж те, що приготувала для вас доля? Я вгадала?

Він: Тепер ви берете в мене інтерв’ю?

Вона (спохопившись) : Боже мій, ваше обличчя! Я забула, що вас треба вмити й оглянути!

Він (рішуче підводиться) : Якщо дозволите, я сам…

Вона: Про це не може бути й мови… тут потрібні жіночі руки… До того ж у моїй лазничці розгардіяш. Я ось думаю, чи не зробити вам холодний компрес? Схоже, ваше око починає запливати…

Він: Та ні… це, мабуть, бруд.

Вона: Зараз подивимось. Я вас на хвилинку залишу. А ви поки подзвоніть.

Жінка виходить. Молодий чоловік якийсь час стоїть нерішуче, дослухаючись до того, що робить господиня. Тоді підходить до стіни і починає розглядати картини Каналетто. Біля однієї з них затримується особливо довго.

Вона (вертається до вітальні зі срібною тацею в руках) : Вам подобається?

Підходить до столика і ставить на нього тацю. На таці – цілий набір різноманітних предметів для обробки ран. Вигляд це все має доволі грізний і викликає асоціації з операційною.

Він (не відриваючи погляду від картини) : Так. Чудова картина. Ориґінал – у Дрезденському музеї. Це авторська копія.

Вона: Вибачте, але ви помиляєтесь. Це і є ориґінал. А копія – в Ермітажі.

Він: Мені все-таки здається, що в Дрездені.

Вона: Запевняю вас, в Ермітажі. Ми з чоловіком були у Ленінграді. Доглядач спеціально показав нам…

Він: Очевидно, існують дві авторські копії. Або, ймовірно, це було ще до повернення Дрезденської ґалереї.

Вона: Можемо перевірити. (Підходить до книжкового столика, бере альбом. Дивиться на молодика; той і досі стоїть біля картини.) Ніяк не можете від неї відірватися?

Він: Вона прегарна.

Вона (гортає альбом) : Ось… Виявляється, ми обоє маємо рацію. Є дві авторські копії. Погляньте.

Молодий чоловік повільно підходить до столу.

Вона: Бачите, навіть на репродукції помітні невеличкі відмінності… Ймовірно, це через реставрацію. Росіяни використовують тепліший лак… Але ви, певна річ, і самі чули про це. (Закриває альбом.) А тепер сідайте, треба подбати про ваше обличчя.

Він: Чесно кажучи, я б не хотів…

Вона: Боїтесь?

Він (щиро) : Трохи.

Вона: Обіцяю бути обережною… Прошу вас.

Молодик, зітхаючи, сідає. Жінка опускається поруч, відсунувши сумку з апаратурою.

Вона: Страшенно важка! Що у вас там?

Він (перекладаючи сумку на пуф) : Звичайний набір: шість на шість, вузькоплівкова, комплект об’єктивів… камери…

Вона (починає протирати його обличчя зволоженою ватою) : Я на цьому не розуміюся. Ще знімаючись у кіно, я ненавиділа камери. Мала відчуття, ніби за мною стежить холодне нелюдське око. Може, тому я не люблю і людей в окулярах.

Молодик кидає погляд на портрет її чоловіка: той носив окуляри.

Вона: Певна річ, бували й винятки. (Дивиться на вату.) Дивно… було схоже на синець, а це якийсь бруд, до того ж дуже масний. (З великою недовірою.) Вам боляче?

Він (трохи роздратовано) : Ні, марничка… Ваш чоловік був визначним колекціонером творів мистецтва.

Вона: Скажімо так… (Іронічно осміхається.) Радше він був визначним колекціонером грошей. А я витрачала їх на мистецтво.

Він: Чому?

Вона (пильно дивиться на нього) : Запитання наче з інтерв’ю…

Він: Вибачте.

Вона (продовжуючи орудувати ватою на його обличчі) : Бачите, я не зношу інтерв’ю, бо сама дуже багато говорю. І частенько говорю те, чого б не варто… (Протирає його обличчя ватою.) Можна подумати, що ці бандити натерли ваше обличчя сажею… Не люблю, коли хтось мене про щось питає.

Він: Ще раз – вибачте. Я забув, що ви на все дивитесь інакше…

Вона: Вам знову закортіло блиснути красивою думкою про красиві райони?

Він: Ні. Я хочу виправдатися за свою нетактовність.

Вона: Котру саме?

Він: Хіба їх було декілька?

Вона: А ви як гадаєте?

Він: Не знаю, я був збуджений. Якщо я поводився негоже…

Вона: Не варто говорити в минулому часі.

Він: Не розумію…

Вона (іронічно) : Невже?.. Ну, тепер ви маєте набагато кращий вигляд. (Відкладає вату, дуже брудну.) Фе, яка гидота! (Запитливо дивиться на молодика.)