Іван Котляревський - Українська драматургія. Золота збірка

Так, у творі з промовистою назвою «На склоні віку. Розмова вночі перед Новим роком 1901», надрукованому в «Літературно-науковому віснику» № 12 за 1900 рік, констатуючи, що в XIX сторіччі відбулась політична емансипація не лише буржуазії чи пролетаріату, а всього людства, І. Франко вітає в явищі конституціоналізму звільнення від абсолютизму XVIII ст. Втім, автор п’єси зовсім не абсолютизує конституціоналізм, підкреслюючи, що юридична рівність лише створює умови для досягнення рівноправності, проте самі ці умови справджуються лише в процесі вільного існування свідомих своїх прав індивідів.

Куди вітер віє

Степан Васильченко (1879–1932) — український письменник, драматург, педагог (справжнє прізвище — Панасенко). Увійшовши до літератури на початку 1910-х рр. із циклом оповідань на педагогічну та селянську тематику, С. Васильченко звертається згодом до драматургії, пишучи переважно одноактні п’єси, що за тематикою і художніми засобами органічно близькі до його прози. Автори цього періоду намагалися розвинути традиції української класичної драматургії, вирішуючи проблему відображення національного характеру в «революційних» умовах.

З часом така характерна ознака творчості С. Васильченка, як ліризм, змінюється на драматичну патетику пізніших творів — неспокійну, динамічну, перейняту відчуттям ворохобно-революційного перетворення світу. Тож не дивно, що сатиричне осмислення «національних» зрушень, зокрема у таких творах, як казка «Ось та Ась» і в одноактній комедії «Куди вітер віє» (1919) про політичних перевертнів, були заборонені за радянського часу. Загалом символіка вітру, що в українській радянській літературі означала «революційне» оновлення (згадаймо «вітру вітровіння» П. Тичини) набуває в п’єсі «Куди вітер віє» С. Васильченка не «пролетарського», а типово декадентського забарвлення. Його герої перебувають у стані душевного неспокою, гарячого бажання рішуче змінити своє життя, що перетинається з банальною обивательщиною в стилі таких пізніших культових творів, як «Мина Мазайло» М. Куліша і «Санаторійна зона» М. Хвильового.

Чигирин — мiсто на Черкащинi. В XVII столiттi, починаючи вiд Богдана Хмельницького, мiсто було столицею, де перебували українськi гетьмани.

Хорунжий — чин старшини козацького вiйська.

Наливайко Северин — ватажок селянського повстання проти шляхетської Польщi в кiнцi XVI столiття.

Остряниця — Яцко-Якiв Острянин, керiвник селянського повстання в першiй половинi XVII столiття.

Братський — монастир у Києвi на Подолi, заснований у кiнцi XVI ст. при школi, потiм академiї.

Цезар — цiсар, iмператор.

Латинський вiршник — Шевченко, очевидно, мав на увазi римського поета Горацiя.

Цесарцi — австрiйцi.

Сава Чалий — один з гайдамацьких ватажкiв у першiй половинi XVIII столiття, що потiм — став зрадником i перейшов на бiк шляхти.

Свiрговський Iван — очолював козацький загiн у боротьбi з турками. Потрапив у полон до туркiв i там загинув.

Тимофiй — Тимiш, син Богдана Хмельницького, помер 1653 року в Молдавiї вiд рани, що її дiстав в бою зi шляхтою.

Гендлювати — торгувати, баришникувати.

Урда — макуха з насіння конопель або маку.

Паровиця — віз, запряжений парою волів.

Орчик — поперечна палиця для прив’язування посторонок до упряжки.

Король помер — хай живе король! ( Фр. )

Епопея! Що там шарудить у соломі?

Спи, мій мучитель, спи! ( Нім. )

А те, що звеш ти «дух часів» —

В тім лиш відбиток духу письмаків ( нім. ) .( Переклад М. Лукаша ) .— Упоряд.

Предмет надзвичайного захоплення ( пол. ) .— Упоряд.

В розпалі бою ( нім. ) .

Вгору! ( Нім. )

Flegaljahre — отроцтво.

«Житія апостолів» ( латин. )

«Житія святих» ( нім. ) .

Прав людини ( фр. ) .

Копається в гноїську, скарб шука,

А знайде часом черв’яка ( нім. ) .( Переклад Миколи Лукаша. )

«Газета розваг» ( фр. ) .