Іван Котляревський - Українська драматургія. Золота збірка

Час написання «Назара Стодолі» припав на ті роки, коли в усьому слов’янському світі зріс інтерес до народної поезії, тож не дивно, що драма сповнена фольклорними мотивами. Зокрема, народна фольклорна традиція життя молоді упродовж календарного року, а саме колядування та розгорнутий опис різдвяних вечорниць, відтворені у творі Шевченка з правдивою красою.

Цікаво, що роль Назара Стодолі виконував І. Карпенко-Карий в однойменній драмі Т. Шевченка, виступаючи в трупі М. Садовського, а також у новій трупі, яку І. Карпенко-Карий очолив разом з П. Саксаганським. Також варто зазначити, що в першому шлюбі з Надією Тарковською у письменника було четверо дітей — Галя, Назар, Юрій та Ірина, двох старших з яких батьки назвали на честь головних героїв драми Т. Шевченка «Назар Стодоля».

За двома зайцями

Михайло Старицький (1840–1904) — український письменник, поет, драматург, театральний і культурний діяч. У 1841 р. разом із Миколою Лисенком організував Товариство українських сценічних авторів. У 1883 р. став керівником і режисером першої об’єднаної української професійної трупи. Завдяки подвижницькій діяльності М. Старицького та його однодумців український театр, розвиваючи кращі традиції вітчизняного театру, досягає небачених вершин. М. Старицький — один із організаторів і активних членів Всеросійського театрального товариства, на І з’їзді якого у 1897 р. виголосив доповідь про потреби й стан українського театру.

Попри те що урядові й цензурні заборони спрямовували розвиток української літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Старицькому український театр зумів вирватись із «шароварно-горілчаної» театральщини, розширюючи коло тем, а також використовуючи переробки інших популярних авторів. Зокрема у випадку із М. Старицьким його блискуча переробка «За двома зайцями» І. Нечуя-Левицького (1883) стала відомішою за оригінал. Перероблення творів здійснювалися за згодою авторів, на театральних афішах вказувалося, що текст нових п’єс належить двом авторам, але проведені вченими пізніші текстологічні дослідження засвідчили значний внесок М. Старицького в здійснені ним інсценізації, що навіть дало підстави включати їх у видання спадщини драматурга.

Сто тисяч

Іван Карпенко-Карий (1845–1907) — видатний український письменник, драматург і актор, якого І. Франко назвав «одним із батьків новочасного українського театру». Брат видатних театральних діячів М. Садовського, П. Саксаганського і М. Садовської-Барілотті. Справжнє прізвище Івана Карпенко-Карого — Тобілевич, а псевдонім склався з імені його батька, Карпа, та прізвища улюбленого героя Гната Карого з драми Т. Шевченка «Назар Стодоля». Замолоду брав участь в аматорських виставах, а згодом грав у трупах М. Старицького, М. Кропивницького, М. Садовського, знаходячись під наглядом поліції за участь у нелегальних гуртках, зокрема у гуртку П. Михалевича й М. Федоровського. Також від 1889 р. майже до кінця життя Карпенко-Карий був одним із фактичних керівників, режисером і актором у трупі свого брата П. Саксаганського, об’їздив з нею десятки великих і малих міст Російської імперії.

Драматична майстерність Карпенка-Карого дозволяла йому з великим успіхом виступати в усіх класичних жанрах, але найвищого рівня він досяг у комедії, що була справжньою творчою стихією митця. «Сто тисяч» (перша назва — «Гроші», 1888 р.) — одна з найкращих п’єс Карпенка-Карого, яка не втратила своєї актуальності й сьогодні, залишаючись гордістю національної театральної культури. Спрямувавши твір проти заможних хазяїв, сповнених ненаситною жадобою до збагачення, автор розповів зокрема й про те, як розділилося селянство після скасування кріпосного права («земельні» та «безземельні»), а також показав, як саме тривав цей процес.

На склоні віку. Розмова вночі перед новим роком

Іван Франко (1856–1916) — український письменник, поет, перекладач, критик, вчений, публіцист, найбільш яскравий діяч українського руху в Галичині кінця XIX — початку XX ст., чий вплив на громадські настрої забезпечувався силою його інтелекту та морального авторитету. Його значення для становлення сучасної української літератури часто порівнюють із значенням Т. Шевченка, а еволюція політичних поглядів І. Франка є характерною для розвитку домінуючих тенденцій в українському русі на західноукраїнських землях на зламі двох століть.