Іван Котляревський - Українська драматургія. Золота збірка

Пані Корецька( хазяйновито ). Прошу, прошу. Це инша річ.

Корецький( кашляючи , голосом слабого ). Просимо — кахи… просимо…

Офіцер( швидко ). А это кто? ваш муж? ( Швидко приймає з плеча руку .)

Пані Корецька. Це мій муж.

Корецький( таким же голосом ). Господін офіцер — чи у вас там… кхи-кахи… для хворого не знайшлось би яких ліків… Третій день морозить… кашель…

Офіцер. В подобных случаях мы прибегаем к одному самому верному средству. ( Сміється .) Стакан пуншу — и все как рукой снимет!

Корецький. А воно ж… ( стогне )не пошкодить?

Офіцер. Наоборот. Только придаст силы. ( Шукає очима панну Лізу .)

Корецький. Господін офіцер, дозвольте ще вас запитати… не в гнів вам… Скажіть з вашої ласки: ( в жарт ) ото у вас рушниця? ( Боязко показує рукою на шаблю, що привішена в офіцера з боку .)

Офіцер( сміється ). Нет — это же шашка.

Корецький( боязко ). А вона ж тут ( сміється ) не вистрілить?

Офіцер. Чудак вы, видимо.

Корецький. Я в йому не розбираюся… Боюся… І господи, як боюся всякої зброї!

Офіцер( потирає руки ). Значит с вашего разрешения кутнем маленько… Выпьем и все забудем! Будем петь, танцевать, играть будем, а там — что будет! ( Махає рукою .) Все равно… Все равно… ( Тоскно .) Е-ех!.. ( Співає. )

( Переводить очі на панну Лізу, яка вичікуючи стоїть коло стіни під портретом Шевченка .) Ну, а ви дорогая Лизочка? ( Панна Ліза, мліючи, кидає на нього томний погляд .) О чем это вы загрустили? ( Панна Ліза опускає ві ї. Офіцер становиться в театральну позу і починає співати п’яним розніженим голосом : «Не плач, дитя, не плач напрасно»… Глянувши на портрет Шевченка над головою в панни Лізи, він від разу змовк . Глянув ще раз і почав сміятися .)Понимаете! Мне показалось, что это еще кто-то присутствует в вашей квартире. Даже вздрогнул: смотрю — откуда еще появился тут этот гайдамака. ( Корецький і пані Корецька сміються . Панна Ліза капризно кусає губи, сердито позираючи на портрет: офіцер уважно приглядається до його, задумано .)Да… поет… ( Декламу є.)

( Схиляє в задумі голову; всі з незрозумілою осмішкою дурновато поглядають то на офіцера, то на портрет, офіцер із жалем. )Плохо, видители, жилось им с москалями… нужно отделиться; заводить свою культуру, литературу… ( Нещиро. ) Ну что же — желаю успеха — заводите, посмотрим, что из этого выйдет! ( Далі злісно й уперто хитнув головою, високомірно, цинічно. ) Как это? «Желизяку на пузяку — геп!» ( Всі крім його регочуться; офіцер озираючись до всіх. ) Впрочем — извиняюсь; быть может вы тоже щирые украинцы? Я так смело…

Панна Ліза( нетерпляче ). Мы — руские!

Пані Корецька. Які там із нас українці? — Ми так: ні се, ні те — покручі.

Корецький. Це тільки давня завичка наша мужича — говорити по малоросійському, змалку в сем’ї позвикали та й патякаємо, а щодо тих українців — то чорт їм нехай! тільки людей скаламутили.

Офіцер( інтимно ). Да-а… затеяли, мерзавцы, историю, доложу вам!

Коломієць( вбігає в кімнату, радісно ). Знаєте, цікаву новину я приніс… ( Побачивши офіцера, одразу змовка є. Вони пильно дивляться один одному у вічі. Павза .)

Пані Корецька. Це наш квартирант — прошу знакомитися.

Коломієць( швидко ). Яка пам’ять стала у мене коротка! — Зайшов у крамничку, розумієте, дещо купити. Гроші заплатив, а пакуночок забув узяти. ( Швидко повертається до дверей, щоб іти .) Я зараз вернусь.

Офіцер( відразу насторожившись, навіть прохмілівши, з гострим підозрінням ). Куда же это вы, господин студент? Разкажите же вашу новость.

Коломієць. Я зараз вернуся, — піду тільки пакуночок свій візьму. ( Поривається іти .)

Офіцер. Нет, господин студент, — я вас минуточку прошу обождать. ( Хмурить брови .) Вы кто собственно будете… то есть не то… ( Підбирає слова .) Вы каких убеждений? Собственно не убеждений… словом — ви кого признаєте — ясновельможного пана гетмана или Директорію?

Коломієць( згинається ). Я, знаєте, скромний студент, в політику не втручаюсь… моє діло — наука.

Офіцер. Потрудитесь показать ваши документы.

Коломієць. Моє посвідчення?