Іван Котляревський - Українська драматургія. Золота збірка

Корецький( хрипко ). Рушник, рушник давайте сюди.

Пані Корецька дістає якийсь рушник.

Корецький. Рушник, кажу давай! ( Хватає із рук пані Корецької рушник і, роздивившись, шпурляє його до порога .) Що ти мені сунеш якусь ганчірку! Новенький, чистенький!

Б’ють гармати одна за другою. В кімнаті стемніло; мертва тиша. Усі мовчки, швидко, як тіні, бігають по кімнаті і під грім канонади убирають портрет поета рушниками, уквітчують його квітками і стрічками. Чути тихі перемовки: «Отак добре буде?» — «Ні, пересунь вище»… — «Ця не годиться — дай иншу»… — «О, так буде хороше» і т. инше. Двері раптом одчиняються і в кімнату входить Коломієць, сп’янілий од радощів. На ньому одежа зімнята, в соломі, в пилюзі. Він спиняється на порозі, урочисто починає співати; диригує руками, головою, сміється, моргає: «Ще не вмерла Україна, і сила, і воля! Ще нам, браття молодії»…

Всі( радісно ). Микола Федорович! Ну, як-же ви себе маєте! Як вас Бог уберіг! — Де ви ділись, були? — Куди ви це сховалися?

Коломієць( обриває спів, швидко, весело ). Під рундуком лежав! ( Знову починає співати в тому ж настрої. ) «Усміхнеться доля!..»

Всі. Ну, що? — Ну, як? — Далеко загнали доброволяців? — Що вони, тікають з города?

Коломієць( крутить головою, робить енергійний рух руками ). «Згинуть наші воріженьки»…

Пані Корецька. Як же ви убралися! ( Обтрушує на ньому солому . Корецький хапає щітку, чистить на ньому одіж . Ліза розправляє його фуражку .)

Завіса.

Наталка Полтавка

Іван Котляревський(1769–1838) — видатний український письменник, драматург, класик нової української літератури періоду її становлення. Автор поеми «Енеїда» (1798) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою.

Після тривалого перебування на військовій службі, починаючи від 1810 р. і до кінця свого життя, І. Котляревський мешкає в сумирній Полтаві, де працює наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян, проте не пориває з творчою діяльністю, захоплюючись зокрема театральною справою. У 1818 р. його призначають директором Полтавського театру, тож з метою збагачення репертуару 1819 р. він створює драму «Наталка Полтавка» (опубліковано у 1838 р.), а також водевіль «Москаль-чарівник» (опубліковано у 1841 р.), які з успіхом було поставлено.

Прагнучи бачити в театрі здебільшого простолюдина, за основу своїх п’єс Котляревський бере живу дійсність і тогочасне народне життя. Таким чином, саме на полтавській сцені з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Також стараннями І. Котляревського було випущено з кріпацтва актора М. Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя.

Сватання на Гончарівці

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843) — перший видатний прозаїк нової української літератури, відомий громадсько-культурний діяч. Вважаючи за головний принцип «писання з натури», орієнтувався на живу довколишню дійсність, пропагуючи народні теми в літературі. Як фундатор української прози, Г. Квітка-Основ’яненко був письменником дуже широкого культурного діапазону. У його спадщині поєдналися різні мистецькі тенденції — барокові, бурлескні, сентименталістські. Спираючись на досвід І. Котляревського-драматурга та авторів інтермедій XVIII ст., Г. Квітка-Основ’яненко створює соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці» (1835), в якій розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Так, уперше в українській літературі через порушення кріпацького питання драматург намагається провести думку, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани — добрі люди. Також в образі головного героя Олексія виведено перший в українській літературі образ кріпака-робітника, а не звичного селянина.

Досвід Г. Квітки-Основ’яненка, його кращі традиції виявилися гідними для наступних українських прозаїків — Марка Вовчка, Юрія Федьковича, Панаса Мирного.

Назар Стодоля

Тарас Шевченко (1814–1861) — український поет, письменник, художник, громадський діяч. Захоплюючись театром, він у 1841 р. пробує свої сили в драматургії, створюючи історичну трагедію «Микита Гайдай» (1841), а також драму «Назар Cтодоля», написану в 1843–1844 рр. російською мовою, але згодом перекладену (частково — самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Після смерті автора український текст п’єси був опублікований в журналі «Основа» (№ 9, 1862).