Улас Самчук - Драми

Усі видавничі перипетії закінчилися тільки 2012 року, коли виходом п’ятнадцятої книжки бібліотечки літературного музею Уласа Самчука (а нею, власне, і була драма «Шумлять жорна») у Рівному відзначили 107-му річницю від дня народження письменника [32] Самчук У. Шумлять жорна: драма / У. Самчук; підгот. до публік. І. Нагорна. – Рівне: Азалія, 2012. – 60 с. . Книгу видали в громадському видавництві «Азалія» Рівненської спілки письменників коштом подружжя Оксани і Яро слава Соколиків – офіційних розпорядників спадщини У. Самчука. Згодом з’явилася на сьогодні єдина рецензія «Чи перетруть нас жорна?» П. Кралюка, де з-поміж іншого автор слушно зауважив: «[…] наші люди, зокрема інтелігенти, не виявляють достатньої стійкості, шукають для себе “визволителя”, який рано чи пізно перетворюється для них у тирана» [33] Кралюк П. Чи перетруть нас жорна? [Рецензія] / П. Кралюк // Погорина: літ. – краєзн. журн. Рівненщини / голов. ред. Є. Цимбалюк. – 2012. – № 20/21. – С. 250. .

Драма «Шумлять жорна» присвячена боротьбі українського народу в часи гітлерівської окупації (дія відбувається 1942 року). У. Самчук намагався подати картину тогочасного життя представників різних українських прошарків, окреслити головні ідеї, які видавалися їм найважливішими. Розгорнутий окупаційними військами терор набрав нестримних обертів; більшовицький СССР намагається через своїх агентів впливати на українське населення окупованих територій. Одного з агентів викрито, і він постає перед справедливим судом партизанів. Тут і приходить до українців розуміння, що всі сподівання на чиюсь допомогу в здобуванні власної держави безплідні. Духовну драму поколінь, які «послухали не тих пророків» і «вбили в собі віру в добро, і віру в правду», допоможе здолати, на думку У. Самчука, живий дух народу. Один із героїв драми патетично виголошує: «І от по всій Україні шумлять невидимі вічні жорна, мелеться таємно засіяне нашими предками золоте зерно. Шумлять жорна по наших пралісах глибоких, по наших душах широких і капають зерна на шорсткий камінь, як краплі крови. І крутиться вир і клямри скрегочуть і стогне прамати – сира, древня земля українська. Бурі рокочуть над нами, зриви, шторми гудуть в небесах, горить небо, горить земля і дим стелеться широко далеко, і плач немовлят разом з вітром диким несеться у безвість. Сонце!».

Символ жорен у п’єсі багатозначний. Передусім вони – свідки жорстокої доби: німецькі окупанти, як перед тим і більшовики, наклали на жорна заборону, намагаючись у такий спосіб приректи народних месників-вояків на голодну смерть. Але це не допомогло. Натужне поскрипування, торохтіння жорен, яке не припинялося в добу воєнної смути і потрясінь, ставало символом безсмертя народу. «Ми є правда! – гордо проголошує редактор Євген Лисик. – Наша правда – твердість! Наша правда – любов! Наша правда – вічність!». Тут проступає історичний оптимізм У. Самчука, котрий вірив у незнищенність українського народу і неодмінне постання незалежної Української держави. Драмою «Шумлять жорна» він остаточно розвіяв намарні сподівання своїх сучасників на те, що здолати ворога може допомогти якась сила ззовні. Відродити власну державність українці повинні самостійно.

Розмову про драматичні твори У. Самчука варто завершити маловідомими фактами. За романом «Гори говорять» 1935 року було створено однойменну театральну постановку із семи картин, авторами якої були Роман Антонович і Зенон Тарнавський. П’єсу ставив Український народний театр імені Івана Тобілевича зі Станіславова. Прем’єри відбулися в листопаді 1935 року в Кам’янці Струмиловій, Винниках і Львові. Львівська газета «Діло» у кількох числах поспіль рекламувала новий сезон Театру і його прем’єру [34] Див.: Діло (Львів). – 1935. – № 297. – 06 листопада. – С. 5; № 299. – 08 листопада. – С. 5; 8; № 300. – 09 листопада. – С. 4; № 301. – 10 листопада. – С. 7; № 303. – 12 листопада. – С. 8; № 304. – 13 листопада. – С. 8. . Газета опублікувала також рецензію Михайла Рудницького на виставу [35] Діло. – 1935. – № 306. – 15 листопада. – С. 7. .

Цікаву інформацію про роботу над іншими драмами дає епістолярій письменника. У листі до Леоніда Білецького від 11 березня 1949 року У. Самчук зазначав: «Я написав нову п’єсу з життя канадійського “Повій вітре”. Роблю тут читання публичні з успіхом своїх “Жорен” і “Вітра” [36] Самчук У. Лист до Леоніда Білецького від 11 березня 1949 року. – Ф. 195. – Од. зб. 334. – Арк. 2. . Лист до Юрія Шереха від 04 жовтня 1951 року свідчить, що митець дістав замовлення на п’єсу з приводу подарованого Москвою канадським комуністам пам’ятника Тарасові Шевченку [37] Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 04 жовтня 1951 року. – Од. зб. 869. – Арк. 6. . За місяць він писав уже про інше замовлення: «Тепер я дістав завдання написати театральну картину з приводу 60-річчя укр. в Канаді. Мучуся, але йде…» [38] Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 21 листопада 1951 року. – Од. зб. 869. – Арк. 7. . У наступних листах до того ж адресата – інформація про успішне завершення праці над п’єсою [39] Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 01 січня 1952 року. – Од. зб. 870. – Арк. 1. , неспромогу театралів сплатити гонорар [40] Самчук У. Лист до Юрія Шереха від 11 квітня 1952 року. – Од. зб. 870. – Арк. 2. . У листі до художниці Люби Генуш із Монреаля письменник повідомляв про публічні відчити перед невеликою кількістю слухачів [41] Самчук У. Лист до Люби Генуш від 04 лютого 1952 року. – Од. зб. 422. – Арк. .