Улас Самчук - Темнота

УКРАЇНСЬКА ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК У США Нью-Йорк 1957

Мовна редакція — Петро Одарченко

Обкладинка — Петро Холодний

Published by the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U. S., Inc.

The publication of this book was facilitated by a grant from the East European Fund, Inc.

Це видання було улегшене частково допомогою Східньо-Европейського Фонду.

Copyright 1957

by the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S., Inc.

Printed in U. S. A.

Друкарня «SVOBODA», Grand St., Jersey City, № J.

Особливу нараду відповідальних представників партії й уряду Української Радянської Соціялістичної Республіки несподівано призначено на п'ятнадцяте січня о годині дев'ятій вечора в будинку Центрального Комітету Комуністичної Партії більшовиків України.

З центру прибув головний коментатор генеральної лінії партії, відомий і заслужений професор з Інституту Маркса-Енґельса-Леніна, Іван Сергійович Круглов, відряджений сюди Центральним Комітетом Всесоюзної Комуністичної Партії більшовиків на доручення її генерального секретаря Йосипа Вісаріоновича Сталіна.

Іван Сергійович — людина літня, низька, присадкувата, рудувата клинцем борідка оздобила його обличчя, старомодні з гострими шкелками окуляри доповнюють його зеленкаві очі, куце, обтріпане пальто і темносиній, з поплямленими відлогами, піджак творять його одяг.

Він чимсь нагадує славного всесоюзного старосту Михайла Івановича Калініна і, не зважаючи на волосся на голові, самого великого Ільїча. Велика совєтська енциклопедія першого видання каже, що Іван Сергійович «син незаможних селян-батраків Ярославської губерні» і що за участь у революційних рухах десятих років його виключено з другої кляси учительської семінарії, але в передмові до його найбільшого твору з теорії історичного матеріялізму американського видання сказано, що він син священика Ярославської губерні і що виключено його з семінарії, але не учительської, а духовної і навіть заслано на Сибір.

Так чи інак, Іван Сергійович дійсно був учнем семінарії, з ідейних причин її не скінчив, був засланцем Сибіру, без сумніву тікав звідти, як, також без сумніву був на еміґрації у Швайцарії, знав близько Ільїча, співпрацював у «Іскрі», «Соціял-Демократі», «Труді» під псевдонімами: Друг, Спартак, Ізгнаннік, був автором численних праць з ділянки марксизму, брав близьку участь в жовтневій революції, щоб після стати діяльним членом багатьох партійних, громадських і наукових установ з Всесоюзною Академією Наук включно.

Простора, ясна і тепла з гербами, портретами і гаслами заля ЦК КПбУ виповнена і чекає. Григорій Іванович Петровський — всеукраїнський староста, член політбюра КПбУ; Микола Олексійович Скрипник — друг і соратник Леніна, нарком освіти УРСР, член ЦК КПбУ, кандидат ЦК ВКПб, член Академії Наук, організатор ЧК в Україні, публіцист, критик; Влас Яковлевич Чубар, Панас Петрович Любченко, І. Е. Якір, Балицький, Сухомлин, Вейцер, Порайко і інші, і інші разом з представниками науки, літератури, театру, кіна, малярства, музики, робпрофспілок, уповноважених з центру, що їх призначення навіть не всі знали.

Іван Сергійович на п'ятнадцять хвилин спізняється, опісля, в товаристві генерального секретаря КПбУ Станіслава Вікентьєвича Косіора з'являється у дверях залі, його зустрічають зливою оплесків, він спокійно займає своє місце на трибуні, його представляє всеукраїнський староста Петровський, після чого, дивлячись понад голови слухачів, він починає глухим, бубнявим голосом щось мимрити.

Зворушення й напруження надзвичайне. Слухачі з усіх сил намагаються хоч щось схопити з уст промовця, але крім першого «товариші» їм нічого не вдається впіймати і тільки згодом, по кількох хвилинах, коли в залі запанувала абсолютна тиша, мова Івана Сергійовича починає трохи прояснюватися, появляються окремі слова, уривки речень і першою пов'язаною думкою, що зірвалась з його уст і досягнула передніх рядів відповідальних діячів партії й уряду була: …і тому, товариші, коли ми сьогодні пишемо, або вимовляємо… — І він нашкрябав на чорній дошці, що йому була заздалегідь приставлена, кілька закарлючок, які мали значити цифру 1928, — рік, то це для нас тепер не що інше, як, так би сказати, певна умовність, що з нею ми покликані історичною закономірністю звести нещадну боротьбу в ім'я прогресу, щастя й добробуту всього людства на земній кулі, аж до повної нашої перемоги.

І тільки висловивши це, вже цілком виразне й зрозуміле речення, промовець починає входити у свою ролю. Все більше і більше ясности, гнучкости, логіки. Навіть його, аж надто спочатку академічна дикція голосу, починає набирати аґресивної виразности трибуна, хвилюючої надхненности апостола, патетичної яснозорости оракула. Так. Людство на плянеті аж до цього часу, не що інше, як безладна отара овець. Два мільярди років пішло, можна сказати, з димом. Війни, боги, релігії, рабство. Великі і малі, сильні і слабі, багаті і бідні. І хаос! Безмежний хаос! І безконечна безвиглядність.