Улас Самчук - Драми

Мая виправдовує римські імена власним прагненням до гармонії, краси, відважності, але ми можемо інтерпретувати їх і як підсвідоме намагання відректися від звичайних жіночих розваг (танців у готелі «Савой», веселих вечорів у компанії друзів, їзди верхи, тенісу), наповнити життя якимось вищим сенсом і стати іншою: «Я могла б дати щастя порядному мужчині. Я могла б стати матір’ю. У нас стільки говориться про відновлення культу матері. Я готова понести цю жертву, але я не можу отак кожному першому ліпшому віддатись, аби тільки завагітніти. Ви погляньте на мене. Я мушу мати чоловіка, рівного собі. Расово, духово…». Пані Мая готова стати матір’ю «двох-трьох чудових, здорових дітей», щоб потім «не турбуватись, що станеться за тисячу років». Життєві постулати головної героїні цілком відповідні тезі Гітлера про те, що сім’я не є самоціллю, вона служить більш високому завданню – збільшенню і збереженню людського роду і раси. Отже, переконання Маї виказують у ній людину, якій імпонують проголошені ідеї про «диво німецького воскресіння».

Нагромадження алюзій, які постійно відсилають до історії Римської імперії, не випадкові. З одного боку, це важливі моменти, які допомагають розгадати моральні і світоглядні принципи головної героїні і вказують на її прагнення бути винятковою, з другого – це вдалий прийом зображення часопростору, в якому відбуваються події, адже автор ніде в ремарках цього не вказав. Однак читач розуміє, що йдеться про Німеччину початку 1940-х років. У. Самчук подав ще кілька штрихів (розповіді Фріца Кольберта про початок війни – протистояння німецьких танків і польських уланів; його намір відвідати матір у Карлсбаді (м. Баден); відрядження Альберта Сама до колонії Італійської Східної Африки тощо), і ми виразно розуміємо, що події відбуваються в Німеччині, яка в Європі розпочала Другу світову війну, а на Африканському континенті готувала свої плацдарми для майбутніх завоювань.

Розгортаючи свої міркування вголос перед подругою Адою і закоханими в неї чоловіками, пані Мая щораз більше вірить у призначену саме їй виняткову місію стати добропорядною матір’ю дітей від «одного з тих, що там десь літають, що б’ються на фронтах, що чуються в Европі, мов у власній робітні…Бо нащо наша наука про раси, про надлюдину, про місію европейця, коли ми будемо паруватись, мов дикі коти. Плекаємо собак, коней і ціним їх чистокровність». Приваблива зовні, освічена, інтелігентна жінка демонструє свою прихильність і ніжну любов до тварин, та її репліки з приводу фронтового епізоду з участю польської кавалерії вказують на дивовижну нечулість до людей: «Бідні звірята!..», «Це найбільша жорстокість, яку може допустити людина…». Мая шкодує тварин, але не виявляє жалю до людей, які в патріотичному пориві захистити свою землю від нападника мчали на конях супроти танків і достеменно загинули. Якби читач володів знаннями про «жертву пані Маї», можливо, ці моменти можна було би потрактувати більш упевнено. Дозволю собі припустити, що в такий спосіб автор нагадав, що звіряча сутність хоч і стримується цивілізацією, проте ніколи не вмирає в людині. Вона схована неглибоко і виступає назовні за найменших сприятливих для цього умов.

Мая діє несхибно, прямолінійно, але щось трагічне сталося в її житті (розгадати це неможливо з огляду на незавершеність тексту), адже пані «у чорному зі завішаним злагодою обличчям» у пролозі ніяк не в’яжеться з образом самовпевненої і духовно сильної інтелектуалки в основній дії драми. Це надає вчинкам героїні живої, глибокої вібрації. Цей момент свідчить про тонку, ледь вловлювану емоційну насиченість драматичної дії, бо він, власне, дає можливість головній героїні оглянутися назад, погодитися на пропозицію суду і розповісти про власну драму, заново пережити свою жертву.

Історія пані Маї символізує ідеї, що не завжди називаються у драмі прямо, але дають можливість суттєво переосмислити зміст того, про що йдеться відкрито, зокрема в численних діалогах персонажів. Так, Фріц Кольберт – типовий німецький офіцер, який стверджує, що війна в Європі – це «війна культур», «просунення цивілізації на Схід». Свою позицію він відверто висловив у розмові з Гріном: «І коли я говорю про вищість чи нижчість культур – це ніяка теорія, а також намацальна дійсність, якої не можна заперечити… І не в новаторах суть… У тих кліматах, у яких ті новатори зріли… А щоб заокруглити мою думку, скажу, що культура нашої частини Европи є найактивнішою, найсприятливішою для росту потуги як людини зокрема, так і людських колективів… А ми якраз досягли верха визрівання у цій культурі». Фріц щиро поділяє погляди Маї на призначення жінки у світі, готовий стати батьком її расово чистих дітей. Однозначно назвати Фріца фашистом важко, бо цей образ ламає усталені стереотипи. Однак логіка спогадів про недавнє минуле (чин офіцера діючої німецької армії, участь у боях, поранення), і міркування про нижчість одних і вищість інших культур потверджують це.