Бернар-Марі Кольтес - Роберто Зукко

ДІВЧИСЬКО:Анжело.

ІНСПЕКТОР:Іспанець.

КОМІСАР:Або італієць, бразилець, португалець, мексиканець. Я навіть знаю берлінця ні ім'я Хуліо.

ІНСПЕКТОР:Чого ви тільки не знаєте, комісаре. ( Дівчиську .) Я починаю нервуватися.

ДІВЧИСЬКО:Я його відчуваю, вже на самих губах.

КОМІСАР:Може, дати тобі зубочистки, щоб воно вилетіло?

ДІВЧИСЬКО:Анжело, Анжело, Дольче, або щось у такому дусі.

ІНСПЕКТОР:Дольче? Щось солодке?

ДІВЧИСЬКО:Солодке, так. Він казав мені, що його ім'я означає щось солодке або зацукроване ( Плаче .) Він був такий ніжний, такий милий.

ІНСПЕКТОР:По-моєму, є чимало слів для передачі цього поняття.

КОМІСАР:Асукерадо, дзукерато, світнед, генукерт, оцукшони.

ІНСПЕКТОР:Мені це теж відомо, комісаре.

ДІВЧИСЬКО:Зукко. Зукко. Роберто Зукко.

ІНСПЕКТОР:Ти певна?

ДІВЧИСЬКО:Певна. Я певна.

КОМІСАР:Зукко. Через зет?

ДІВЧИСЬКО:Через зет, так. Роберто. Через зет.

ІНСПЕКТОР:Ведіть її складати покази.

ДІВЧИСЬКО:А мій брат?

КОМІСАР:Твій брат? Який у біса браг? Якого брата тобі ще потрібно? У тебе ж є ми.

Виходять.

У міському саду, серед білого дня.

На лавці сидить гожа дама.

Входить Зукко.

ДАМА:Сідайте біля мене. Погомоніть зі мною. Я нуджуся; нав'яжеться розмова. Не люблю міських садів. У вас якийсь поганий вигляд. Це я змушую вас торопіти?

ЗУККО:Я не поганий.

ДАМА:А все ж руки у вас тремтять, як у хлопчика перед своєю першою дівчиною. Личко у вас симпатичне. Ви вродливий хлопчина. Ви жінок любите? Надто вже гарний ви вродилися, щоб не любити жінок.

ЗУККО:Жінок я люблю, так, дуже люблю.

ДАМА:Певно, вам подобаються сімнадцятирічні?

ЗУККО:Мені всі жінки подобаються.

ДАМА:Що ж, це чудово! Ви вже поштуркували якусь жінку?

ЗУККО:Ніколи.

ДАМА:А бажання? У вас з'являлося бажання бити жінку, чи не так? Це бажання виникає одного дня в усіх чоловіків; геть у всіх.

ЗУККО:Тільки не в мене. Я людина лагідна і мирна.

ДАМА:Ото дивак.

ЗУККО:Ви на таксі приїхали?

ДАМА:О ні. Не терплю таксистів.

ЗУККО:Отже, у вас своя машина.

ДАМА:Звісно. Не могла ж я пішки чимчикувати — мешкаю на іншому кінці міста.

ЗУККО:А якої марки машина?

ДАМА:Очевидно, ви подумали, ніби в мене порше? Ні, у мене жалюгідна малолітражка. Мій чоловік — скупердяй, яких мало.

ЗУККО:А марка?

ДАМА:Мерседес.

ЗУККО:Який саме?

ДАМА:280 ес-е.

ЗУККО:Яка ж це жалюгідна малолітражка?

ДАМА:Нехай і так. Але чоловік мій жмикрут, та й годі.

ЗУККО:А хто отой хлопчик, що усе на вас позирає?

ДАМА:Це мій син.

ЗУККО:Ваш син? Він уже великий.

ДАМА:Йому чотирнадцять, а ні на рік більше. Я ж не якась там бабця.

ЗУККО:Виглядає він старшим. Спортом займається?

ДАМА:Увесь свій час. Я йому всі міські клуби оплачую всі тенісні корти, хокей, гольф. Так цього мало, він ще й вимагає, щоб я супроводжувала його на тренування.

ЗУККО:Як на свій вік, він здоров’яга. Дайте мені щ вашої машини.

ДАМА:Отакої! Вам, бачте, хочеться мати ще й машину.

ЗУККО:Так, я хочу мати машину.

ДАМА:Так спробуйте взяти.

ЗУККО:Дайте ключі.

ДАМА:Не морочте мені голови.

ЗУККО:Дайте мені ключі. ( Дістає пістолет і кладе собі на коліна .)

ДАМА:Ви божевільний. З такими цяцьками не граються.

ЗУККО:Гукніть вашого сина.

ДАМА:Дзуськи.

ЗУККО( погрожуючи їй пістолетом ): Гукніть вашого сина.

ДАМА:Ви божевільний. ( Кричить синові .} Забирайся геть. Вертайся додому.

Син підходить, жінка підводиться, Зукко приставляє їй пістолет до горла.

ДАМА:Ну, стріляй, дурило. Ключів я тобі не дам, а все тому, що ти маєш мене за ідіотку. Мій чоловік має мене за ідіотку, мій син має мене за ідіотку, навіть моя гувернантка має мене за ідіотку — тож можеш стріляти, на одну ідіотку стане менше. А ключів я тобі не дам. Нічого не поробиш, еге ж, а машина чудова: шкіряні крісла, щиток приладів горіхового дерева з прожилками. Але тобі зась! Годі бешкетувати — бачиш, он уже юрба збирається, про щось базікає, зараз поліцію викличуть. Бачиш уже губи облизують — хлібом не годуй, дай плітки розвести. Вони мені нестерпні. Ну, стріляй. Не бажаю їх чути.