Бернар-Марі Кольтес - Роберто Зукко

СЕСТРА:Вона збирається до подруги — переночувати.

МАТІР:До подруги. До подруги… До якої в ката подруги? Що це за історії між цими дівками? Якого біса ночувати у подруги? У подруг що, ліжка кращі, ніж тут? Що там, ніч чорніша, ніж тут? Аби ви були віком менші, а я силою дужча, дала б лозини вам обом.

Виходить.

СЕСТРА:Не хочу бачити тебе нещасною.

ДІВЧИСЬКО:Я нещасна і, водночас, щаслива. Я дуже страждаю, але й відчуваю втіху від свого страждання.

СЕСТРА:А я, як ти мене покинеш, помру.

Дівчисько бере свою торбу і виходить.

Нічний бар. Телефонна будка.

Зукко вилітає крізь вікно, супроводжуваний страшним брязкотом розбитих шибок.

Крики зсередини. Скупчення людей у дверях.

ЗУККО:

ПОВІЯ:Холод собачий. Цей чувак ще кінці віддасть.

ПАРУБІЙКО:Не побивайся за ним. Бачиш, у нього піт ллється і він увесь аж палає.

ЗУККО:

ПАРУБІЙКО:Ого, як же він набрався

ДРУГИЙ ПАРУБІЙКО:Де там. Він у рота не брав.

ПОВІЯ:Він схибнутий, та й годі. Не займайте його.

ЗДОРОВИЛО:Не займати? Він доїв нас до живих печінок, а нам його не займати? Ще раз сунеться — і я йому голову об асфальт розтовчу.

ПОВІЯ( підходячи до Зукко, щоб забрати його. ): Більше не заводь бійки, хлопче, не заводь. Ти і так уже свій гарненький писок понівечив. Хоче, щоб дівчатка перестали на тебе озиратися? Писочок, соколику, — річ делікатна. Думаєш, його тобі дано на весь вік, аж це неждано-негадано розіб’є якийсь дурний дубак, що йому за своєю пикою дивитися не треба. А тобі, соколику, ще й як треба. Розмалюють портрет, і все життя занапащене — ти вже безхвостий. Зараз про це ти не думаєш, але потім, даю тобі слово, не раз і не два роздумаєш. Ну, не дивись на мене так, а то заплачу; ти з того журливого десятка, на якого тільки глянеш, так одразу на плач і збирається.

Зукко підходить до здоровила і дає йому стусана.

ПОВІЯ:Ну от, вони знов за своє.

ЗДОРОВИЛО:Не сікайся, безштанько, не сікайся.

Зукко дає йому ще одного стусана. Здоровило стусає й собі. Бійка.

ПОВІЯ:Я викликаю фараонів. Він же його вб'є…

ПАРУБІЙКО:Ніяких фараонів.

ДРУГИЙ ПАРУБІЙКО:Все одно він уже з ногами вкрився.

Зукко зводиться на ноги і кидається навздогін за здоровилом, упинається в нього і відважує йому в мордаса.

ПОВІЯ:Не відповідай, облиш його, він уже на ногах не стоїть.

ЗУККО:Що, здрейфив? Страхопуде, легкодуху, ганчірка…

Здоровило кидає його так, що він котиться по асфальту.

ЗДОРОВИЛО:Спробуй ще, і я розчавлю тебе, як комара.

Зукко ще раз підводиться, готовий битися знову.

ПОВІЯ( до здоровила ): Не чіпай, не чіпай його.

Здоровило збиває Зукко ударом кулака.

ПАРУБІЙКО:Він його поклав, хлопці

ПОВІЯ:Велике діло. Правду він казав — усі ви страхопуди.

ЗДОРОВИЛО:Двічі кусати тій самій собаці не дають.

Заходять до бару.

Зукко зводиться на ноги, підходить до будки.

Знімає слухавку, накручує номер, чекає.

ЗУККО:Я їду. Негайно. Надто жарко у цьому клятому місті. Їду в Африку, під сніжок. Якщо не поїду, то здохну. Усе одно ніхто нікому не потрібен. Ніхто. Чоловіки потребують жінок, а жінки потребують чоловіків. Але не заради любові, любові між ними нема. Жінок я як і трахаю, то тільки з жалю. Мені б ліпше родитися собакою, не був таким бездольним. Безхатнім собакою, колупай лом смітників; ніхто б мене не помічав. Гарно було б бути жовтим псом, шолудивим по саму ріпицю, тихим, як тінь. Гарно було б цілий вік гребтися на помийниці. Без мови, по-моєму, можна обійтися — вона нічого не передає. Годі вчитися словам. Школі треба закрити, а кладовища розбудовувати. Так чи інакше, мине там рік чи сто років — байдуже; рано чи пізно помруть усі, геть усі. І тоді, і тоді заспіває; защебече врадуване птаство.

Зукко впускає слухавку, сідає під будкою.