Мілорад Павич - Скляний слимак

ДЕМОНИЦЯ (простягає долоню) : Копійку за вхід, будь ласка.

БЕГ [1] Тут читати: МОЛОДИК У ЧАЛМІ (примітка верстальника) . (виймає з рота монетку й дає Демониці) : Ось.

ДЕМОНИЦЯ:Проходь!

Грішник у чалмі проходить до пекла.

ГЕБРЕЙСЬКИЙ ДЕМОН:Дав тобі гріш, а не копійку! Надурив!

ДЕМОНИЦЯ:Ні. Дав мені телефонний жетон. (Підносить вгору кружальце з дірочкою) .

Актори кланяються, всі плескають в долоні, дехто кидає якісь гроші. Пан у чорному пальті головою вказує акторам на Дівчину.

АКТОРКА:Панночко, де ви мешкаєте, прийдемо завтра з вертепом привітати вас із Різдвом. Лишень скажіть, де мешкаєте… Вам то нічого не буде коштувати. Пан у чорному наперед нам заплатив.

Акторка хапає Дівчину за руку. Дівчина, перестрашена, вивільняє руку. Відбігає.

Крамниця білизни.

Дівчина входить до крамниці, там є Старша жінка, яка дивиться на годинник і докоряє пальцем Дівчині, тоді її цілує.

СТАРША ЖІНКА:Щасливого Святвечора, а завтра Різдва.

Із крамниці виходить Старша жінка, до крамниці входить Давид. Ще в дверях починає говорити.

ДАВИД:Я прийшов, панянко, щоб вибачитися. Вчора я вас обдурив і то було негарно. У мене нема дружини і я не хотів купувати нічної сорочки. Хотів вас побачити у нічній сорочці. Вона вам так чудово пасувала, що цієї ночі я ніяк не міг заснути. Ледь дочекався, щоб відчинилися крамниці, і купив вам на подарунок таку ж саму…

Дівчина розкриває синю торбинку й одразу розуміє, що це та нічна сорочка, яку вчора ввечері з її крамниці вкрав Давид.

ДІВЧИНА:То не така сама, ця третього розміру.

Давид падає у фотель, викритий.

ДАВИД (розпачливим голосом) : Чи можна вас дещо запитати? Часом не тут у вас я забув учора ввечері один пакуночок, загорнутий у червоний папір?

ДІВЧИНА:Пакуночок, загорнутий у червоний папір? З бантиком?

ДАВИД:Так, так!

ДІВЧИНА:Ви його тут не забували. Я б його знайшла і знала б, як то ми завжди знаємо і повертаємо все, окрім випадків, коли покупці забувають у нас душу. Але зараз я вас дещо запитаю. Що робите, коли на Святвечір почуваєтесь самотнім? Чи є спосіб невідчутно зникнути з цього світу?

Давид спантеличений цим питанням.

ДАВИД:Чи ви мали колись дочку? Давно, перед багатьма, багатьма роками?

ДІВЧИНА:Маєте на увазі, чотири тисячі років тому? Можливо, мала. Але тепер її не маю. І тому я на свята залишаюся сама. Не бажаєте прийти на Святвечір до мене, щоб її побавити?

ДАВИД:Кого?

ДІВЧИНА:Таж ту дочку, якої я не маю. Ось вам моя адреса. Це сьогодні ввечері, якщо вам раптом вилетіло з голови.

ДАВИД:Так, дуже радо.

ДІВЧИНА:Але будьте уважні, бо різниця між двома «так» може бути більшою від різниці між «так» і «ні».

Давид йде, вертається, незграбно цілує Дівчину в вухо.

ДАВИД (у дверях) : Я знаю її ім’я.

ДІВЧИНА:Чиє?

ДАВИД:Таж тієї дочки, якої не маєте. Звалася Ніферуре. (Виходить) .

ДІВЧИНА (до себе, повторює) : Ніферуре. Дивне ім’я. Чи я вже раніше десь його чула?

Квартира Дівчини.

Дівчина готує вечерю. У глядацькому залі відчутний запах смаженої риби. Потім зав’язує голову хустиною й насліпо місить тісто на різдвяний калач. Кладе туди срібну монетку і примовляє, місячи тісто на калач.

ДІВЧИНА:Благословив тебе Бог і нинішній рік, ти на нивці проростало, серпом тебе пожинали, у млині мололось, у ночвах росло, у вогні пеклось, на столі покришилось…

Дівчина покупалась і тепер наводить макіяж, приміряє декілька суконь перед дзеркалом. Чоло обмотує стрічкою. Очі підводить блакитними тінями.

ДІВЧИНА (дивиться в дзеркало) : Атлантида — блакить! Дурниці! Звідки ти знаєш, що то «атлантида — блакить»?

Дівчина бере зі столу і розгортає червоний пакуночок, виймає з нього скляного слимака. Скляна мушля слимака наповнена вбивчим сріблястим порошком. Дівчина, звичайно, цього не знає. Музичний мотив слимака віщує небезпеку. Дівчина повертає скляного слимака до коробочки, запаковує, перев’язує стрічкою.

Дзвінок у двері. Дівчина відчиняє, входить Давид. Приносить якусь книжку й вино, дає це Дівчині. Дівчина показує Давидові, де йому сісти. Стіл накритий, на ньому — різдвяний калач. Дівчина бере чотири горіхи й кидає їх на чотири сторони, хрестячи кімнату.