Мілорад Павич - Скляний слимак

ДАВИД (стрепенувшись) : Кого?

ДІВЧИНА:Таж ту дочку, якої я не маю. Ось вам моя адреса. То сьогодні ввечері.

ДАВИД:З великою радістю. (Йде, зупиняється в дверях і каже, наче про щось довідався) . Я знаю її ім’я.

ДІВЧИНА:Чиє?

ДАВИД:Таж тієї дочки, якої не маєте. Звалася Ніферуре.

Давид виходить, Дівчина дивиться вслід йому. Бере повернену нічну сорочку третього розміру, нюхає її, посміхається і повертає її до коробки, з якої була вкрадена.

ДІВЧИНА (наспівуючи) : Ніферуре, Ніферуре…

Квартира Дівчини.

Солома розкидана по кімнаті. Чути дзвінок у двері. Давид входить, несе пляшку світлого ігристого вина та зелену торбинку, гарно перев’язану золотистим шнурочком. Дівчина пропонує йому сісти. Стіл сервірований до вечері. Обоє трохи збуджені.

ДАВИД (дивлячись на вишукані наїдки на столі) : Їжа — це наче інший секс.

ДІВЧИНА:Що ти маєш на увазі?

ДАВИД:Нічого не маю на увазі. Це назва однієї жіночої книжки. Там написано, що тепер небезпечно їсти, так само небезпечно, як займатися коханням.

ДІВЧИНА:Справді? А чому?

ДАВИД:Через хвороби.

ДІВЧИНА:Правду кажучи, мене більше лякає в коханні нагуляти дитину, аніж хвороба. Довше триває. Тому на Різдво радше хотіла б отримати подаруночок, а не дитинку.

Дівчина дає Давидові подарунок. Це червона коробочка з бантиком.

ДАВИД:Це неможливо!

ДІВЧИНА:Мій різдвяний подарунок для тебе.

Давид пильно дивиться на Дівчину, щоб збагнути — звідки в неї та коробочка. Збентежений, він гарячково розгортає подарунок, шовкову стрічку з металевою квіточкою кидає через плече в глядацький зал, а з коробочки виймає скляного слимака… Давид усвідомлює, що саме це залишила йому дружина як подарунок на Різдво. Збентежено ставить скляного слимака посеред святкового столу.

ДІВЧИНА:Не може бути, щоб ти не знав, що там у коробці?

ДАВИД:Не знав.

ДІВЧИНА:Розчарований?

ДАВИД:Так.

ДІВЧИНА:Так?

ДАВИД:Ні, навпаки. Він чудовий. Дякую! (Обіймає Дівчину) . І я приніс для тебе подарунок.

Давид простягає їй зелену подарункову торбинку, перев’язану золотим шнурочком. Дівчина з торбинки витягає запальничку в жовтому чохлі.

ДІВЧИНА:Чудово! Мені якраз бракувало запальнички. (Цілує Давида) . Тепер запалимо твій подарунок моєю запальничкою.

ДАВИД:Який подарунок?

ДІВЧИНА:Таж скляного слимака!

Давид виймає запальничку з жовтого чохла, а чохол кидає в глядацький зал.

ДІВЧИНА:Що там написано?

ДАВИД:На чому?

ДІВЧИНА:На чохлі.

ДАВИД:Не знаю, я вже його викинув. (Показує рукою через плече на глядацький зал) . Нащо мені інструкція до запальнички? Не пам’ятаю вже, що там написано. Зачекай, щось про здійснення бажань…

ДІВЧИНА (знає напам’ять) : Але я знаю, що написано на тому чохлі. На ньому написано: «Якщо мене запалиш три рази підряд, сповниться твоє бажання…»

ДАВИД (вражений) : Коли ж то я в тебе, дай Бог пам’ять, вкрав ще й запальничку? Нічну сорочку, о’кей, але щоб я там у тебе в крамниці вкрав і запальничку… ні, того не можу пригадати…

Дівчина сміється.

ДІВЧИНА:Ти її не крав. То я сама крадькома вкинула запальничку тобі до кишені. Ще там у крамниці.

ДАВИД:Навіщо?

ДІВЧИНА:Із принципу. Коли щось украдеш, мусиш щось і подарувати.

ДАВИД:Де про це написано?

ДІВЧИНА:У Павича.

ДАВИД:Що то за Павич?

ДІВЧИНА (сміється) : Ти не сильний в іменах!

ДАВИД:Я знаю, як тебе звати.

ДІВЧИНА:Насправді, звідки знаєш?

ДАВИД:Не знаю звідки, але знаю. Тебе звати Хатшепсут.

ДІВЧИНА:Цього мені дотепер ще ніхто не казав.

Дівчина приносить вечерю і ставить її на стіл. Посеред столу — як декоративна свічка — скляний слимак.

ДІВЧИНА:Запалюй!

Давид бере запальничку, черкає раз, запальничка горить. Дівчина захоплено плескає в долоні. Давид хоче запалити свічку, але Дівчина йому перешкоджає.

ДІВЧИНА:Ще не запалюй слимака.

ДАВИД:Чому ж, коли загорілося з першого разу.

ДІВЧИНА:Хіба ти не маєш бажання? (Зазирає йому в вічі) .