Мілорад Павич - Скляний слимак

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ:Добрий день, добрі люди.

БАРМЕН:По чому гілочки?

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ:Маю дубові, грабові, букові.

БАРМЕН:Яка різниця?

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ:Кожна годяща, але гілочку не можна зрізати.

БАРМЕН:То вріж ціну.

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ (хреститься) : Хто в мене купує, мусить вірити. Кожна гілочка чув а є…

БАРМЕН:Я теж деколи чув а ю, але деколи й недочуваю. Поглянь-но туди на столик, той юнак від учора там чув а є.

Юнак, який дрімає за столом, наче чув розмову, встає й немов спросоння чи з похмілля каже.

ЮНАК (офіціантці) :

ОФІЦІАНТКА:Ви мали дванадцять пив.

ЮНАК:Сьогодні я не плач у .

БАРМЕН:Хлопчику, мусиш заплатити.

Юнак виймає паспорт.

БАРМЕН:Твій паспорт не вартує дванадцять пив.

ЮНАК:Прочитай моє прізвище.

БАРМЕН:Людоньки, цей малий має прізвище Коляда.

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ:Я плач у за його прізвище.

ЮНАК:Тоді дайте Коляді ще одне пиво.

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ:Дайте йому ще одне пиво! Ця історія вартує бочки пива.

Доки Чоловік із квітами розраховується, Давид краде в нього великого садового ножа з кишені.

Розкішна крамниця жіночої білизни.

У ній працює продавчинею Дівчина із першої сцени.

Вона виймає з торбинки щось у жовтому чохлі, але в той час помічає, що хтось (Давид) стоїть перед крамницею та крізь вітрину дивиться всередину. Дівчина швидко ховає річ у жовтому чохлі до своєї кишені.

Давид помічає поскладані на прилавку нічні сорочки і входить до крамниці жіночої білизни.

ДАВИД:Доброго вечора.

Кладе свого плаща та червону коробочку на стіл, поряд із прилавком.

ДАВИД:Хотів би купити нічну сорочку четвертого розміру, це розмір моєї дружини.

ДІВЧИНА:Ці нічні сорочки на прилавку третього розміру. Четвертий розмір на полиці.

Дівчина приносить приставну драбину, вилізає на полицю. Давид пробує потягнути з прилавка одну з нічних сорочок третього розміру. Не встигає. Дівчина злізає з товаром у руці й штовхає Давида драбиною. Драбина зачіпає червоний пакуночок, який падає зі стола поряд на фотель. Цього начебто не помітили ні вона, ні він. Відсуваючи драбину однією рукою, другою непомітно вкидає Давидові в кишеню плаща ту річ у жовтому чохлі.

ДАВИД (сором’язливо) : Знаєте, я в цьому купуванні не найуміліший. Чи не могли б ви замість моєї дружини приміряти нічну сорочку? Ви приблизно такої ж статури… Ви б мені дуже допомогли, панночко…

Дівчина зміряла поглядом Давида, однак зайшла до кабінки, щоб перевдягнутися. Давид цупить до кишені одну з нічних сорочок третього розміру з прилавку. На прилавку залишається акуратно поправлена коробка.

Дівчина виходить із кабінки. Давид захоплений її виглядом, довго стоїть мовчки. Дівчина в нічній сорочці четвертого розміру виглядає незбагненно гарно. ДВАДЦЯТЬ СЕКУНД дивляться одне на одного непорушно, наче вистава зупинилася.

ДАВИД (захоплено) :

ДІВЧИНА (дещо зніяковіло) : Берете нічну сорочку? Загорнути?

ДАВИД (збентежений, стрепенувся, майже вигукує) : Знаєте, я не можу купити ту нічну сорочку. Задорога для мене.

Давид похапцем бере плаща й виходить із крамниці. Дівчина залишається на місці усміхнена. Тоді зиркає на фотель, де лежить червона коробочка з бантиком — підходить, розглядає, розв’язує бантик, виймає скляного слимака. Слимак сяє у всій своїй красі. Дівчина захоплена виглядом скляного слимака. Повертає його до коробочки, зав’язує бантик.