Мілорад Павич - Скляний слимак

Кав’ярня в будинку, де мешкає Жінка.

Давид грає в покер на гральному автоматі. Виграє. Дивиться на годинник. Підходить до шинквасу.

ДАВИД:Дай мені подвійний експресо у великій чашці.

БАРМЕН (ставить на шинквасі біля кави ще й телефонний апарат з автовідповідачем) : Це тобі залишила твоя колишня дружина. І переказала, щоб ти її не турбував сьогодні ввечері.

ДАВИД (барменові) : Де можна під’єднати і прослухати це чудо?

Бармен бере штекер і встромляє в гніздо попри самісіньку Давидову чашку, біля шинквасу. Давид натискає кнопку, чути голос його колишньої дружини.

ГОЛОС ЖІНКИ:Знову щось у мене вкрав. Малу червону коробку з бантиком. Не бійся, не заявила на тебе в поліцію. Наразі. Цього разу ти взяв правильну річ. Подарунок для тебе, на Святвечір.

Давид збентежився і починає шукати по плащі та навколо себе.

ДАВИД:Червону коробочку? Я десь забув її… Лишень де?

Давид з однієї кишені виймає садовий ніж, із другої — нічну сорочку третього розміру, яку вкрав у крамниці, а з плаща виймає жовтий чохол і з нього чоловічу запальничку.

ДАВИД (збентежено дивлячись на запальничку) : У кого ж я поцупив цю запальничку? Вже й не знаю — коли краду, а коли не краду. Жах!

Дивиться на чохол, на якому щось написано.

ДАВИД (читає вголос) : «ЯКЩО МЕНЕ ТРИЧІ ПІДРЯД ЗАПАЛИШ, ЗДІЙСНИТЬСЯ ТВОЄ БАЖАННЯ».

Давид різко позапихав речі в кишені.

Вулиця.

Ранок перед Святвечором. Вулицею йде група дивно вбраних акторів-колядників. Співають колядки. Люди зупиняються і слухають їх.

Поміж інших зупиняється і Давид. З іншого боку знаходиться Чоловік у чорному лакованому пальті, помічає Давида й одразу подає акторам знак, підкликаючи їх до себе.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ:Ви вмієте носити звізду?

АКТОРКА:Залежно чию…

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ:Таж я питаю, чи можете грати виставу, яка називається вертеп? Шопка, батлейка, чи як там ще її називають!

АКТОР:Звичайно, можемо. Але вертеп грають на Різдво, а сьогодні щойно Святвечір. Сьогодні маємо репетицію, готуємося до завтра.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ:Тоді проводьте репетицію тут. Гроші даю вам наперед.

Роздає їм гроші та шепоче акторові на вухо, киваючи головою на Давида.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ:Отримаєш ще, якщо взнаєш, де він мешкає.

АКТОР (звертається до Давида) : Пане, чи не бажаєте, щоб ми прийшли до вас завтра з вертепом заколядувати? Де ви мешкаєте, пане, де ви мешкаєте?

ДАВИД (відходячи) : Ніде не мешкаю.

Чоловік у чорному йде геть. Актори розходяться. Давид на вуличній розкладці купує тьмяно-синю торбину та кладе до неї нічну сорочку.

Вулиця святково прибрана до Святвечора та Різдва.

Крамниця білизни.

Давид входить і швидко говорить.

ДАВИД:Я прийшов, панночко, щоб вибачитися. Вчора я вас надурив, а це негарно. Я не маю дружини й не хотів купувати нічної сорочки. Я хотів вас побачити в нічній сорочці. Вона вам так пасувала, що я цієї ночі не міг заснути. Ледь дочекався, щоб відчинилися крамниці, і купив вам на подарунок таку ж нічну сорочку, яку ви вчора примір я ли.

Давид нічну сорочку в синій торбині дає Дівчині. Вона всміхається, витягаючи її.

ДІВЧИНА:Це не така ж, ця нічна сорочка — третього розміру.

Давид гепається у фотель, викритий.

ДАВИД (у відчаї) : Чи можна вас принагідно запитати? Часом не тут у вас я забув один пакуночок, загорнутий у червоний папір?

ДІВЧИНА:Пакуночок, загорнутий у червоний папір? З бантиком?

ДАВИД:Так, так.

ДІВЧИНА:О, хто може те знати, молодий пане? Що тільки люди по крамницях не забувають! Ви б не повірили. Ми все це збираємо докупи й віддаємо господині. Після свят повертайтеся й питайте її… Але зараз я вас дещо запитаю. Що робите, коли на Святвечір почуваєтесь самотнім? Чи є спосіб невідчутно зникнути з цього світу?

Давид спантеличено дивиться на Дівчину.

ДАВИД (збентежений) : Чи ви мали колись дочку? Давно… Перед багатьма, багатьма роками.

ДІВЧИНА (тихо) : Маєте на увазі, чотири тисячі років тому? Можливо, мала, але тепер її не маю. І тому я на свята залишаюся сама.

ДАВИД:Сама?

ДІВЧИНА (тихо продовжує) : Не бажаєте прийти на Святвечір до мене, щоб її побавити?