Мілорад Павич - Скляний слимак

ДАВИД:Маю. Звичайно, що маю.

ДІВЧИНА:Ет, аби твоє бажання здійснилося, мусиш три рази черкнути.

ДАВИД:Де про це написано?

ДІВЧИНА:Таж я вже тобі казала, на чохлі запальнички.

Давид простягнув руку високо над столом і далеко від слимака; черкнув і вдруге, запальничка видала зелене полум’я.

ДІВЧИНА:Браво, браво! Тепер черкни втретє і здійсниться твоє бажання!

Давид наче в перерваному фільмі стоїть ДВАДЦЯТЬ СЕКУНД з високо піднятою запальничкою в руці.

ДАВИД:Хіба написано, що треба і втретє? (Звертається до глядачів) . Якщо хтось із вельмиповажаних глядачок чи глядачів знайшов випадково жовтий чохол від цієї запальнички (показує її) , прохання прочитати, чи написано там, що треба черкнути три рази?

ГОЛОС ІЗ ГЛЯДАЦЬКОГО ЗАЛУ:Якраз так і написано!

ДАВИД:Отже, кажете, що маю черкнути ще й втретє, щоб сповнилося моє бажання?

ГОЛОС ІЗ ГЛЯДАЦЬКОГО ЗАЛУ:Так!

Давид черкає втретє. Сильний вибух розносить квартиру, Давида й Дівчину в ній.

Скляний торговий центр.

Дівчина підходить до кіоску з газетами та тютюном. Цей кіоск схожий на той із початку вистави. Стає за високим літнім чоловіком у чорному зимовому лакованому пальті.

Дівчина дає правою рукою продавцеві гроші за журнал мод, водночас лівою рукою з панового чорного зимового лакованого пальта краде першу ж річ, яку намацує в його правій кишені — запальничку в жовтому чохлі.

Вулиця.

Вечір. Дівчина поспішає. Дівчина чекає на зелене світло. Нервово виймає з торбинки малесеньке дзеркальце. Цілує його, а на дзеркалі залишається слід губ, від помади. Біля неї — мати з дитиною.

Дівчина гладить дитину і своє малесеньке дзеркальце непомітно опускає до кишені дівчинки. Дівчина йде весела, зупиняється біля розкладки з книжками. Продавець розкладає книжки, помічає дівчину, вона йому посміхається й бере одну книжку.

ДІВЧИНА:Ви читали цю книжку?

ПРОДАВЕЦЬ:Яку?

ДІВЧИНА (читає продавцеві назву) : «СКЛЯНИЙ СЛИМАК: Оповідання з Інтернету».

ПРОДАВЕЦЬ:Ще ні…

Дівчина шукає сторінку в книжці, читає продавцеві.

ДІВЧИНА:«Завжди так само. Одну річ вкрасти, іншу річ подарувати. І то різним особам. Не важливо ні що, ні кому. Подеколи, залежно від обставин, мусила міняти послідовність ходів і спершу дарувала, а вже тоді крала…» (Закриває книжку і йде) .

ПРОДАВЕЦЬ:Дівчино, а книжка!

Дівчина, відходячи, повертає книжку продавцеві. Далі дорогою купує бублика. Їсть на ходу.

Крамниця білизни.

Дівчина входить до крамниці. Старша жінка показує Дівчині на годинник — у сенсі: чому запізнюється. Дівчина цілує старшу жінку, пропонує їй шматок бублика, жінка відмовляється, роззлощена виходить. Дівчина залишає плащ, а тоді, наче про щось згадала, нишпорить по кишенях.

Дівчина знаходить украдену запальничку, виймає її з жовтого чохла. На чохлі щось написано, вона читає вголос:

Здивована, Дівчина стрепенулася, бо до крамниці білизни зненацька увійшов покупець. Давид у джинсах, синій сорочці, темному пальтечку, в черевиках на довгошерстому хутрі. У руці тримає дощовика та малесеньку коробочку, загорнуту в червоний папір із бантиком. Молодик кладе дощовика та коробочку на столик біля фотеля. Говорить сором’язливо.

ДАВИД:Хотів би купити нічну сорочку. Різдвяний подарунок своїй дружині. Вона носить четвертий розмір.

ДІВЧИНА:Ті розміри нагорі, на полиці…

Дівчина підсуває драбину, піднімається, відчуває його погляд на собі, бере нічну сорочку, спускається, відсуває драбину, непомітно, але навмисно спихає його червоний пакуночок зі столу на фотель, так що тепер пакуночок відокремлений від Давидового дощовика. Давид і Дівчина зустрічаються поглядами.

ДАВИД:Можливо, вам моя забаганка видасться надмірною. Але я не вмію купувати жіночих нічних сорочок. Чи не могли б ви її вбрати на себе? Так я міг би взнати чи підходить вона, чи ні. Моя дружина майже такої ж статури, як ви.

Дівчина краєм ока бачить, що коробочка в надійному місці, на фотелі.

ДІВЧИНА:Не ви один про таке просите. Вибачте, лише спершу віднесу драбину…