Пауль Целан - Нічийна троянда

Ви-
пила ти,
що дісталось від предків мені
і від тих, хто потойбіч предків:
— — пневму [30] пневма (грец. pneuma). Первинне значення — життєва сила, що регулює дихання й пульс. В елліністичну добу поняття було спірітуалізовано, в християнстві є еквівалентом Святого Духа (Лук., 1, 35). .

Благо-
словенна будь, звіддаля, із
потойбіччя моїх
згаслих пальців.

Благословенна: ти, що його привітала,
світоч темряви.

Ти, що слухала, навіть коли я заплющив очі, як
голос уже не співав:
'с мус азой зайн [31] ’с мус азой зайн (їдиш) — так мусить бути. .

Ти, що мовила там, у без-
оких, в лугах:
те саме, та інакше
слово:
благословенно.

Ви-
пито.
Благо-
словенно
Ґе-
бенчт . [32] Ґебенчт (їдиш) — благословенно.

Es liegen die Erze bloß, die Kristale,
die Drusen.
Ungeschriebenes, zu
Sprache verhärtet, legt
einen Himmel frei.

(Nach oben verworfen, zutage,
überquer, so
liegen auch wir.

Tür du davor einst, Tafel
mit dem getöteten
Kreidestern drauf:
ihn
hat nun ein — lesendes? — Aug.

Wege dorthin.
Waldstunde an
der blubbernden Radspur entlang.
Auf-
gelesene
kleine, klaffende
Buchecker: schwärzliches
Offen, von
Fingergedanken befragt
nach — —
wonach?

Nach
dem Unwiederholbaren, nach
ihm, nach
allem.

Blubbernde Wege dorthin.

Etwas, das gehen kann, grußlos
wie Herzgewordenes,
kommt.

Лежать оголені руди, кристали,
друзи [34] Друзи (нім. Druse „щітка“) — в мінералогії цим терміном позначають групи хаотично розташованих кристалів, які зрослися своїми кінцями з одною загальною основою або кристалічні агрегати, що оздоблюють внутрішні стінки порожнин мінералів. .
Ненаписане,
ущільнене в мову,
відкриває небесну браму.

(Викинуті нагору, беззахисні,
навскіс, так
і ми лежимо.

Ти був дверима колись, плитою
з начертаним знаком
крейдяної убитої зірки на ній:
тепер
її має — читаюче? — око.)

Дороги туди.
Лісова година
вздовж хлипкого сліду коліс.
По-
визбирувані,
зовсім маленькі, зяючі з-під лушпиння
горішки буків: чорнюще
Відкрите,
думками пальців опитане
про — —
про що?

Про
неповторне, про
нього, про
все.

Хлипкі дороги туди.

Щось, здатне ходити, без вітання,
серцем постале,
врешті надходить.

Die Hellen
Steine gehen durch die Luft, die hell-
weißen, die Licht-
bringer.

Sie wollen
nicht niedergehen, nicht stürzen,
nicht treffen. Sie gehen
auf,
wie die geringen
Heckenrosen, so tun sie sich auf,
sie schweben
dir zu, du meine Leise,
du meine Wahre —:

ich seh dich, du pflückst sie mit meinen
neuen, meinen
Jedermannshänden, du tust sie
ins Abermals-Helle, das niemand
zu weinen braucht noch zu nennen.

Сяйне
каміння креслить повітря, сяйно-
біле, вісник
світла.

Воно не воліє
падати долу, ні звергатись,
ні цілити в когось. Воно злітає
до неба,
наче гірські троянди,
що розкривають пелюстки,
вони линуть
до тебе, о моя тиха,
моя правдива —:

я бачу тебе, ти рвеш їх моїми
новими, моїми
належними кожній людині руками, ти кладеш їх
в сліпучішу сяйність, яку вже ніхто
не сміє оплакати, ані назвати.

Dieses
schmal zwischen Mauern geschriebene
unwegsam-wahre
Hinauf und Zurück
in die herzhelle Zukunft.

Dort.

Silben-
mole, meer-
farben, weit
ins Unbefahrne hinaus.

Dann:
Bojen-,
Kummerbojen-Spalier
mit den
sekundenschön hüpfenden
Atemreflexen —: Leucht-
glockentöne (dum-,
dun, un-,
unde sispirat
cor ),
aus-
gelöst, ein-
gelöst, unser.

Sichtbares, Hörbares, das
frei-
werdende Zeitwort:

Mitsammen.