Пауль Целан - Нічийна троянда

Чи плив він? Це була
мовби якась калюжа. Це був безмежний став.
Чорний, безмежний, він простирався,
він простирався вниз по світу.
Ти пам'ятаєш, що я співав?

Це —
о це дрейфування.

Ніколи. Униз по світу. Я не співав. Нагою
ти лежала перед моєю
кочовою душею.

Die Abende graben sich dir
unters Aug. Mit der Lippe auf-
gesammelte Silben — schönes,
lautloses Rund —
helfen dem Kriechstern
in ihre Mitte. Der Stein,
schläfennah einst, tut sich hier auf:

bei allen
versprengten
Sonnen, Seele,
warst du, im Äther.

Вечори зариваються глибше
під твоє око. Губою зі-
брані цілокупно склади — гарна,
нечутна кругова
допомога повзучій зірці
потрапити в осереддя. Камінь,
колись близький до твоєї скроні, тут відкривається:

біля всіх
підірваних
сонць, була ти,
душе, в етері.

Einiges Hand-
ähnliche, finster,
kam mit den Gräsern:

Rasch — Verzweiflungen, ihr
Töpfer! —, rasch
gab die Stunde den Lehm her, rasch
war die Träne gewonnen —:

noch einmal, mit bläulicher Rispe,
umstand es uns, dieses
Heute.

Щось долоне-
подібне, темне,
прийшло з травами:

Прудко — хвилі відчаю, о
гончарі! —, прудко
віддала година глину, прудко
було добуто сльозу —:

ще раз, синюватою волоттю,
воно обступило нас, це невідступне
Нині.

Ihr gebet-, ihr lästerungs-, ihr
gebetscharfen Messer
meines
Schweigens.

Ihr meine mit mir ver-
krüppelnden Worte, ihr
meine geraden.

Und du:
du, du, du
mein täglich wahr- und wahrer-
geschundenes Später
der Rosen —:

Wieviel, o wieviel
Welt. Wieviel
Wege.

Krücke du, Schwinge. Wir — —

Wir werden das Kinderlied singen, das,
hörst du, das
mit den Men, mit den Sehen, mit den Menschen, ja das
mit dem Gestrüpp und mit
dem Augenpaar, das dort bereitlag als
Träne-und-
Träne.

Ви, молитовно-, ви богохульно-, ви
молитовногострі ножі
мого
мовчання.

Ви, мої по-
калічені мною слова, ви,
мої непокривлені.

І ти:
ти, ти, ти,
моє щодень правдиво- й правдивіш-
знівечене Пізніше
троянд [19] Пізніше троянд — трансформація опущеної першої частини останнього вірша поезії «Кристал» зі збірки «Мак і пам'ять»: «Пізніше на сім троянд шумить джерело». —:

Скільки, о скільки
світу. Скільки
шляхів.

Милиця ти і крило. Ми — —

Ми заспіваємо дитячу пісеньку про —
ти чуєш, про що,
про лю і про дей, про людей, про
чагарник і про
пару очей, яка там лежала напохваті як
сльоза-і-
сльоза.

Es ist nicht mehr
diese
zuweilen mit dir
in die Stunde gesenkte
Schwere. Es ist
eine andre.

Es ist das Gewicht, das die Leere zurückhält,
die mit-
ginge mit dir.
Es hat, wie du, keinen Namen. Vielleicht
seid ihr dasselbe. Vielleicht
nennst auch du mich einst
so.

То вже не
та
часом з тобою
в годину занурена
вагота. То
вже інша.

То тягарець, що стримує порожнечу,
яка
йшла разом з тобою.
Він, як і ти, не має наймення. Можливо,
ви одне й теж. Можливо,
колись ти також назвеш мене
так.

Wie man zum Stein spricht, wie
du
mir vom Abgrund her, von
einer Heimat her Ver-
schwisterte, Zu-
geschleuderte, du,
du mir vorzeiten,
du mir im Nichts einer Nacht,
du in der Aber-Nacht Be-
gegnete, du
Aber-Du —:

Damals, da ich nicht war,
damals, da du
den Acker abschrittst, allein:

Wer,
wer wars, jenes
Geschlecht, jenes gemordete, jenes
schwarz in den Himmel stehende:
Rute und Hode — ?

(Wurzel.
Wurzel Abrahams. Wurzel Jesse. Niemandes
Wurzel — o
unser.)

Ja,
wie man zum Stein spricht, wie
du
mit meinen Händen dorthin
und ins Nichts greifst, so
ist, was hier ist:

auch dieser
Fruchtboden klafft,
dieses
Hinab
ist die eine der wild
blühenden Kronen.

Так, як до каменя мовлять, як
ти
мені із безодні, із
вітчизни по-
ріднена, по-
жбурена, ти,
ти, що здавна мені,
ти, що мені у Ніщо найглибшої ночі,
ти у Знов-ночі зу-
стрінута, ти
Знову-Ти —: