Пауль Целан - Нічийна троянда

Про надмір йшла мова, про
обмаль. Про Ти
й Але-ж-Ти, про
потьмарення через сяйво, про
юдейське, про
твого Бога.

Про
це.
У день вознесіння,
Мюнстер [4] Мюнстер (нім. Münster, також Großmünster) — головний протестантський собор Цюриха з характерною подвійною вежею, що стала своєрідним символом міста. стояв навпроти, він ряхтів
позолотою у воді.

Про твого Бога йшла мова, я гудив
його, я
змусив серце, яке мав у грудях,
сподіватися:
на
його щонайвище, охрипле, його
громовісне слово —

Твоє око дивилось на мене, дивилось убік,
уста твої
мовили оку, я почув це:

Ми
не відаєм, знаєш,
ми
не відаєм,
що є
правдивим.

Krauseminze, Minze, krause,
vor dem Haus hier, vor dem Hause.

Diese Stunde, deine Stunde,
ihr Gespräch mit meinem Munde.

Mit dem Mund, mit seinem Schweigen,
mit den Worten, die sich weigern.

Mit den Weiten, mit den Engen,
mit den nahen Untergängen.

Mit mir einem, mit uns dreien,
halb gebunden, halb im Freien.

Krauseminze, Minze, krause,
vor dem Haus hier, vor dem Hause.

Зелен-рута, рута-м'ята,
біля дому, біля хати.

Мить оця, твоя година,
уст розмова тихоплинна.

Уст розмова, їх мовчання,
слів уперте сперечання.

З далиною, з тіснотою,
із загибеллю близькою.

Із одним, з трьома у колі,
що невільні і на волі.

Зелен-рута, рута-м'ята,
біля дому, біля хати.

Soviel Gestirne, die
man uns hinhält. Ich war,
als ich dich ansah — wann? —,
draußen bei
den ändern Welten.

O diese Wege, galaktisch,
o diese Stunde, die uns
die Nächte herüberwog in
die Last unsrer Namen. Es ist,
ich weiß es, nicht wahr,
dass wir lebten, es ging
blind nur ein Atem zwischen
Dort und Nicht-da und Zuweilen,
kometenhaft schwirrte ein Aug
auf Erloschenes zu, in den Schluchten,
da, wo's verglühte, stand
zitzenprächtig die Zeit,
an der schon empor- und hinab-
und hinwegwuchs, was
ist oder war oder sein wird —,

ich weiß,
ich weiß und du weißt, wir wussten,
wir wussten nicht, wir
waren ja da und nicht dort,
und zuweilen, wenn
nur das Nichts zwischen uns stand, fanden
wir ganz zueinander.

Стільки сузір'їв, які
відкриваються нам. Я був,
коли вперше побачив тебе — коли? —,
там, далеко, в зовсім
інших світах.

О ці шляхи, галактичні,
о ця година, що нам
перевантажила ночі
в наших імен ваготу. Це
неправда, я знаю,
нібито ми існували на світі, то тільки
подих сліпо снував поміж
Там і He-тут і Лиш-часом,
кометою око хурчало
до згаслого, у безоднях,
там, де віджевріло все, там постала
розкішна, як грудь материнська, епоха,
від якої усе відросло —
вгору, вниз і убік, все,
що є, було або буде —,

я знаю,
я знаю й ти знаєш, ми знали,
ми не знали, ми ж
були тут, а не там,
і лиш часом, тоді,
як Ніщо поміж нами стояло, ми
віднайшли одне одного.

Dein
Hinübersein heute Nacht.
Mit Worten holt ich dich wieder, du bist du,
alles ist wahr und ein Warten
auf Wahres.

Es klettert die Bohne vor
unserm Fenster: denk
wer neben uns aufwächst und
ihr zusieht.

Gott, das lasen wir, ist
ein Teil und ein zweiter, zerstreuter:
im Tod
all der Gemähten
wächst er sich zu.

Dorthin
führt uns der Blick,
mit dieser
Hälfte
haben wir Umgang.

Твоє
заглиблення в себе цієї ночі.
Словом я знов повернув тебе, ось ти,
все є правдивим, все є чеканням
правди.

Під нашим вікном
гінко в'ється квасоля: подумай
хто поряд з нами росте
й споглядає її.

Бог, ми читали про це,
є лиш часткою, друга ж розсіяна:
в смерті
всіх скошених
він зростається знову докупи.

Туди
провадить нас погляд,
з цією
половинкою
ми завжди у спілкуванні.

Zu beiden Händen, da
wo die Sterne mir wuchsen, fern
allen Himmeln, nah
allen Himmeln:
Wie
wacht es sich da! Wie
tut sich die Welt uns auf, mitten
durch uns!

Du bist,
wo dein Aug ist, du bist
oben, bist
unten, ich
finde
hinaus.

O diese wandernde leere
gastliche Mitte. Getrennt,
fall ich dir zu, einander
entfallen, sehn wir
hindurch:

Das
Selbe
hat uns
verloren, das
Selbe
hat uns
vergessen, das
Selbe
hat uns — —

Обіруч мене, там,
де мені виросли зорі, далеко
від усіх цих небес, близько
до всіх цих небес:
Як
там недремно! Як
нам відкривається світ, із середини
і через нас!

Ти всюди,
де є твоє око, ти
вгорі, ти
внизу, я
бачу
вихід.

О це мандруюче, це порожнє
гостинне осердя. Роздільно,
я випадаю тобі, ти
випадаєш мені, ми дістаємося
одне одному, ми бачимо
наскрізь: