Пауль Целан - Нічийна троянда

Задеревілий сердечний запас: той
тліючий
слуга кохання і світла.

Пломінець половинної
лжі ще у
цім, у тім
наднічнім капілярі,
якого торкаєтесь.

Шарудіння ключа вгорі,
в подихо-
дереві понад вами:
останнє
слово, що дивилось на вас,
мусить нині бути в собі й там зоставатись.
...................................................
До тебе притулене,
оцупком руки віднайдене знову
життя.

Zweihäusig, Ewiger, bist du, un-
bewohnbar. Darum
baun wir und bauen. Darum
steht sie, diese
erbärmliche Bettstatt, — im Regen,
da steht sie.

Komm, Geliebte.
Daß wir hier liegen, das
ist die Zwischenwand —: Er
hat dann genug an sich selber, zweimal.

Laß ihn, er
habe sich ganz, als das Halbe
und abermals Halbe. Wir,
wir sind das Regenbett, er
komme und lege uns trocken.

................................

Er kommt nicht, er legt uns nicht trocken.

Дводомний, Вічний, ти єси, для житла не-
придатний. Тому
ми будуємо і будуємо. І тому
стоїть оце
жалюгідне ложе — під дощем,
там стоїть воно споконвіку.

Кохана, приходь.
Ми ляжемо тут, це
простінок —: Йому
вистачає самого себе, двічі.

Лиши його в спокої, він
почувається цілим, як половинка
й знов половинка. Ми,
ми — ложе під вічним дощем, він
прийде й висушить нас.
...........................................

Він не прийде, він не висушить нас.

Bogengebete — du
sprachst sie nicht mit, es waren,
du denkst es, die deinen.

Der Rabenschwan hing
vorm frühen Gestirn:
mit zerfressenem Lidspalt
stand ein Gesicht — auch unter diesem
Schatten.

Kleine, im Eiswind
liegengebliebene
Schelle
mit deinem
weißen Kiesel im Mund:

Auch mir
steht der tausendjahrfarbene
Stein in der Kehle, der Herzstein,
auch ich
setze Grünspan an
an die Lippe.

Über die Schuttflur hier,
durch das Seggenmeer heute
führt sie, unsre
Bronze-Straße.
Da lieg ich und rede zu dir
mit abgehäutetem
Finger.

Молитви над луком [27] Молитви над луком — маються на увазі чарівні заклинання мисливців, які промовляються над луком перед полюванням. Вони покликані забезпечити мисливську удачу. — ти
не проказував їх з усіма, це були,
як гадаєш, твої.

Чорний лебідь ширяв
на зорі світанковій:
з поїденим прижмуром віч
стояло обличчя — також під цією
тінню.

Маленький, на крижаному вітрі
полишений
бубонець
з твоїм
білим, як сніг, камінцем в устах:

І в мене застряг
тисячобарвний
камінь у горлі, камінь серця,
і я
накладаю зелену цвіль
на вуста.

Тут, понад рінню,
через море осоки
нині веде він, наш
бронзовий шлях.

Там я лежу й промовляю до тебе
із до кістки обідраним
пальцем.

Ge-
trunken hast du,
was von den Vätern mir kam
und von jenseits der Väter:
— — Pneuma.

Ge-
segnet seist du, von weit her, von
jenseits meiner
erloschenen Finger.

Gesegnet: Du, die ihn grüßte,
den Teneberleuchter.

Du, die du's hörtest, da ich die Augen schloß, wie
die Stimme nicht weitersang nach:
's mus asoj sajn.

Du, die du's sprachst in den augen-
losen, den Auen:
dasselbe, das andere
Wort:
Gebenedeiet.

Ge-
trunken.
Ge-
segnet,
Ge-
bentscht.