Пауль Целан - Нічийна троянда

Schwer-, Schwer-, Schwer-
fälliges auf
Wortwegen und -schneisen.

Und — ja —
die Bälge der Feme-Poeten
lurchen und verspern und wispern und vipern,
episteln.
Geunktes, aus
Hand- und Fingergekröse, darüber
schriftfern eines
Propheten Name spurt, als
An- und Afterschrift, unterm
Datum des Nimmermenschtags im September —:

Wann,
wann blühen, wann,
wann blühen die, hühendiblüh,
huhediblu, ja sie, die September-
rosen?

Hüh — on tue… Ja wann?

Wann, wannwann,
Wahnwann, ja Wahn, —
Bruder
Geblendet, Bruder
Erloschen, du liest,
dies hier, dies:
Dis-
parates —: Wann,
blüht es, das Wann,
das Woher, das Wohin und was
und wer
sich aus- und an- und dahin- und zu sich lebt, den
Achsenton, Tellus, in seinem
vor Hell-
hörigkeit schwirrendem
Seelenohr, den
Achsenton tief
im Innern unsrer
sternrunden Wohnstatt Zerknirschung? Denn
sie bewegt sich, dennoch, im Herzsinn.

Den Ton, oh,
den Oh-Ton, ah,
das A und das O,
das Oh-diese Galgen-schon-wieder, das Ah-es-gedeiht,

auf den alten
Alraunenfluren gedeiht es,
als schmucklos-schmückendes Beikraut,
als Beikraut, als Beiwort, als Beilwort,
ad-
jektivisch, so gehen
sie dem Menschen zuleibe, Schatten,
vernimmt man, war
alles Dagegen —
Feiertagsnachtisch, nicht mehr, —:
Frugal,
kontemporan und gesetzlich
geht Schinderhannes zu Werk,
sozial und alibi-elbisch, und
das Julchen, das Julchen:
daseinsfeist rülpst,
rülpst es das Fallbeil los, — call it (hott!)
love.

Oh quand refleuriront, oh roses, vos septembres?

Важко-, важко-, важко-
ступне на
шляхах і прорубах слів.

І — авжеж —
одоробла поетів феми [63] фема — середньовічний суд надзвичайного призначення, який розглядав особливо тяжкі злочини. Таємні «судилища феми», що були формою розправи з політичними противниками та «єретиками», очолювалися фрейграфами й сімома судовими засідателями. «Поети феми» — саркастичне означення літераторів, що брали на себе неправомірні функції вершити долі своїх колег по цеху. Весь цей поетичний пасаж є реакцією Целана на розгорнуту проти нього наклепницьку кампанію зі звинуваченням у плагіаті (т. зв. «афера Клер Ґолль»).
бурмочуть, бубнять, шамотять і сичать,
епістолюють.
Проквакане
з брижів долонь і пальців, над ними
не занесене в книги
пророка ім'я простирає слід,
ставши надписом, записом, гузнописьмом,
вересневою датою — днем небуття людей —:

Коли,
коли ж зацвітуть, коли ж,
коли зацвітуть уже тут, вітужетуть,
вітужету, ті вересневі
троянди?

в'йо — on tue [64] Оп tue — від франц. дієслова tuer — вбивати, знищувати, губити, катувати. Тут подано в безособовій формі, букв. — «вбивають». … То коли ж?

Коли, то коли-коли ж,
Ванзее, [65] Ванзее — назва озера на околиці Берліна. Тут, у вітальні однієї з вілл, 20 січня 1942 р. відбулася скликана шефом служби безпеки Гайдріхом зустріч нацистських вождів, присвячена «остаточному вирішенню єврейського питання», в результаті якої було ухвалено, що всі євреї підлягають тотальному знищенню. цей безумний дриж —
брате
Засліплений, брате
Згаслий [66] Брате Засліплений, брате Згаслий — в одному з більш ранніх начерків вірша ці рядки звучали «Брате Арнольде, брате Осипе». Йдеться про німецько-єврейського прозаїка Арнольда Цвайґа (1887–1968), автора антифашистського роману «Сокира з Вандсбека», який після війни був активним функціонером культурного життя НДР, та російсько-єврейського поета Осипа Мандельштама, що був знищений сталінським режимом. , ти нині читаєш
це, ось це:
Дис-
паратне —: Коли
зацвіте воно, це Коли,
це Звідкіль, це Куди, що
і хто
проживе, заживе, доживе й обживе цей
тон земної осі [67] тон земної осі — ремінісценція поетичного рядка Осипа Мандельштама «Услышать ось земную, ось земную» з написаного у воронезькому засланні вірша «Вооруженный зреньем узких ос», який Целан переклав німецькою. , Теллура [68] Теллура (Теллус) — римська богиня земної родючості й землі (Terra Mater), відповідає давньогрецькій богині Деметрі. , в його
чутливо
ширяючім
вусі душі, цей
тон осі в глибині
нашого
зорекулястого дому страждання? Бо
вона таки крутиться, в ритмі серця.

Цей тон, о,
цей о-тон, ах,
це А і це О [69] це А і це О — алюзія на першу й останню літери грецької абетки (альфа й омеґа), що символічно тлумачаться як початок і кінець. В цьому сенсі вони є символом Божого імені та Божої сутності. ,
це о-знову-цих-шибениць-тьма, це ах-як-воно-квітне,