Пауль Целан - Нічийна троянда

Mit Namen, getränkt
von jedem Exil.
Mit Namen und Samen,
mit Namen, getaucht
in alle

Kelche, die vollstehn mit deinem
Königssblut, Mensch, — in alle
Kelche der großen
Ghetto-Rose, aus der
du uns ansiehst, unsterblich von soviel
auf Morgenwegen gestorbenen Toden.

(Und wir sangen die Warschowjanka.
Mit verschilften Lippen, Petrarca.
In Tundra-Ohren, Petrarca.)

Und es steigt eine Erde herauf, die unsre,
diese.
Und wir schicken
keinen der Unsern hinunter
zu Dir,
Babel.

Вивінчаний,
виплюнутий у ніч.

Під якими
зірками! Лиш
сіро-сріблястий стукіт молотків серця. Та
коса Береніки [57] Коса Береніки (лат. Coma Berenices) — сузір'я північної півкулі неба, назване на честь єгипетської цариці Береніки II, дружини Птоломея III Еверґета (III ст. до н.е.), яка відрізала своє прекрасне волосся й пожертвувала його богам, щоб віддячити за подаровану її чоловікові перемогу над сірійцями. , тут-таки, — я заплітав її,
я розплітав,
я сплітаю її, розплітаю.
Я сплітаю.

Блакитна безодне, в тебе
скидаю це золото. Навіть з ним,
розтраченим у повій і хвойд,
я приходжу й приходжу. До тебе,
кохана.

Навіть з прокльоном, з молитвою. Навіть
з кожною булавою,
що свистить наді мною: навіть вона,
суцільнолита, навіть вона,
фаллічно з тобою зіллята,
сніп-і-слово.

Іменами напоєна
в кожнім вигнанні.
Іменами і сім'ям,
іменами, занурена
в геть усі

келихи, повні твоєї
шляхетної крові, людино, — в усі
келихи велетенської
ґетто-троянди, з якої
ти на нас дивишся, ти, безсмертна від цих
на ранкових стежках перемерлих смертей.

(Ми також співали там Варшав'янку [58] Варшав'янка — польська революційна пісня Вацлава Свєнціцького на мелодію вільнолюбного польського «Маршу зуавів». Виникла в 1879 р., часто співалася також російськими революціонерами («Вихри враждебные веют над нами»). .
Зімкнутими устами, Петрарка [59] Петрарка — видатний поет італійського Відродження Франческо Петрарка (1304–1374). За свідченням російського письменника Іллі Еренбурга, з мемуарами якого Целан був знайомий, під час свого перебування в одному з таборів ГУЛАГу Осип Мандельштам читав ув'язненим побратимам сонети Петрарки. .
У вуха тундрі, Петрарка.)

І здійметься раптом земля,
наша, оця.
Й ми не пошлемо
нікого з наших униз
до тебе, блудний
Вавілоне [60] Вавилон (від аккад. bãb-ilãni «брама богів» — місто Давньої Месопотамії, в історичній області Аккад, економічний, політичний та культурний центр Стародавнього світу, «перший мегаполіс». В 11 главі біблійної Книги Буття згадується Вавилонська вежа — одна з найграндіозніших споруд стародавнього Вавилону, втілення хаосу й безладу. У вірші Целана Вавилон — символ мовного сум'яття і вигнання. .

Wohin mir das Wort, das unsterblich war, fiel:
in die Himmelsschlucht hinter der Stirn,
dahin geht, geleitet von Speichel und Müll,
der Siebenstern, der mit mir lebt.

Im Nachthaus die Reime, der Atem im Kot,
das Auge ein Bilderknecht —
Und dennoch: ein aufrechtes Schweigen, ein Stein,
der die Teufelsstiege umgeht.

Куди кануло слово безсмертне моє:
в безодню небес, за чолом,
туди ж разом з брудом і слизом снує
семицвіт із зірчастим зелом.

Там рими у схові, там подих — сопун,
там око — лиш видив мана —
Однак: прямовисне мовчання, валун,
що диявольські східці мина.

In den verfahrenen Augen — lies da:

die Sonnen-, die Herzbahnen, das
sausend-schöne Umsonst.
Die Tode und alles
aus ihnen Geborene. Die
Geschlechterkette,
die hier bestattet liegt und
die hier noch hängt, im Äther,
Abgründe säumend. Aller
Gesichter Schrift, in die sich
schwirrender Wortsand gebohrt — Kleinewiges,
Silben.

Alles,
das Schwerste noch, war
flügge, nichts
hielt zurück.

В заблукалих очах — там читай:

орбіти сонця, орбіти серця,
шумливо прекрасне Дарма.
Ці смерті й усе
з них народжене. Цей ланцюг
поколінь,
який тут похований і
який тут ще висне, в етері,
облямівкою хланей. Усіх
облич письмена, які
прогризає летючий словесний пісок — дрібновічне,
силабо-склади.

Все,
навіть найважче, вже
відлетіло, ніщо
не затрималось тут.