Пауль Целан - Від порога до порога

Яке б дерево ти не звалив —
ти змайструєш
ложе, на котрім
знову з’юрмляться душі,
немов не здригався
також і цей
еон.

Яке слово ти б не промовив —
ним ти віддячиш
тлінню.

Lege dem Toten die Worte ins Grab,
die er sprach, um zu leben.
Bette sein Haupt zwischen sie,
laß ihn fühlen
die Zungen der Sehnsucht,
die Zangen.

Leg auf die Lider des Toten das Wort,
das er jenem verweigert,
der du zu ihm sagte,
das Wort,
an dem das Blut seines Herzens vorbeisprang,
als eine Hand, so nackt wie die seine,
jenen, der du zu ihm sagte,
in die Bäume der Zukunft knüpfte.

Leg ihm dies Wort auf die Lider:
vielleicht
tritt in sein Aug, das noch blau ist,
eine zweite, fremdere Bläue,
und jener, der du zu ihm sagte,
träumt mit ihm: Wir.

Поклади в домовину поета слова,
які він співав для життя.
Вмости йому голову поміж них,
хай він знову відчує
клешні туги,
її лещата.

Поклади на повіки поета це слово,
якого він не сказав
тому, хто був з ним на ти,
слово,
в якім пульсувала кров його серця,
коли чиясь дружня рука, так само нага,
того, хто був з ним на ти,
прихистила у кронах майбутнього.

Поклади йому на повіки це слово:
можливо,
заяріє в оці його, ще блакитнім,
якась інша, незнана блакить,
і той, хто був з ним на ти,
разом з ним вимарить: Ми.

Mitsamt meinen Steinen,
den großgeweinten
hinter den Gittern,

schleiften sie mich
in die Mitte des Marktes,
dorthin,
wo die Fahne sich aufrollt, der ich
keinerlei Eid schwor.

Flöte,
Doppelflöte der Nacht:
denke der dunklen
Zwillingsröte
in Wien und Madrid.

Setz deine Fahne auf Halbmast,
Erinnrung.
Auf Halbmast
für heute und immer.

Herz:
gib dich auch hier zu erkennen,
hier, in der Mitte des Marktes.
Rufs, das Schibboleth, hinaus
in die Fremde der Heimat: Februar.
No pasaran.

Einhorn:
du weißt um die Steine,
du weißt um die Wasser,
komm,
ich führ dich hinweg
zu den Stimmen
von Estremadura.

Вкупі з моїм камінням,
виплаканим, як сльози,
за пруттям ґрат,

вони волокли мене
на ярмарковий майдан,
туди,
де стяг майорить, що йому я
не присягав на вірність.

Флейта,
роздвоєна флейта ночі:
згадай про темну
подвійну заграву
Відня й Мадрида.

Приспусти-но свій стяг,
спомине.
Нижче,
нині і прісно.

Серце:
викажи й тут себе,
тут, в ярмарковому тлумі.
Вигукни свій шібболет
у чужину вітчизни: Лютий.
No pasaran.

Єдинороже:
ти знаєш усе про каміння,
ти знаєш усе про води,
ходи-но,
я поведу тебе
до голосів
Естремадури.

Wir sehen dich, Himmel, wir sehn dich.
Pocke um Pocke
treibst du hervor,
Pustel um Pustel.
So mehrst du die Ewigkeit.

Wir sehen dich, Erde, wir sehn dich.
Seele um Seele
setzest du aus,
Schatten um Schatten.
So atmen die Brände der Zeit.

Ми бачимо, небо, тебе, ми зримо тебе всюди.
Нарив за наривом,
ти видавлюєш з себе,
прищ за прищем.
Так ти примножуєш вічність.

Ми бачимо, земле, тебе, ми зримо тебе всюди.
Серце за серцем
ти прирікаєш на згубу,
тінь за тінню.
Так дихають вогнища часу.

Streu deine Blumen, Fremdling, streu sie getrost:
du reichst sie den Tiefen hinunter,
den Gärten.

Der hier liegen sollte, er liegt
nirgends. Doch liegt die Welt neben ihm.
Die Welt, die ihr Auge aufschlug
vor mancherlei Flor.

Er aber hielts, da er manches erblickt,
mit den Blinden:
er ging und pflückte zuviel:
er pflückte den Duft —
und die’s sahn, verziehn es ihm nicht.

Nun ging er und trank einen seltsamen Tropfen: das Meer.
Die Fische —
stießen die Fische zu ihm?

Розсій свої квіти, чужинцю, розсій їх неквапно:
ти їх даруєш глибинам,
садам.

Той, хто мав би лежати тут, він
ніде не лежить. Але світ лежить біля нього.
Світ, що розкрив своє око
від цього цвітіння.

Але він, роздивившись, пристав
до незрячих:
він пішов і зірвав забагато,
він зірвав усі пахощі —
й ті, хто це бачив, не хотіли йому простити.

І тоді він пішов і випив незвичну краплю:
море.
Риби —
чи ринулись риби до нього?

Sprich auch du,
sprich als letzter,
sag deinen Spruch.

Sprich —
Doch scheide das Nein nicht vom Ja.
Gib deinem Spruch auch den Sinn:
gib ihm den Schatten.

Gib ihm Schatten genug,
gib ihm so viel,
als du um dich verteilt weißt zwischen
Mittnacht und Mittag und Mittnacht.

Blicke umher:
sieh, wie’s lebendig wird rings —
Beim Tode! Lebendig!
Wahr spricht, wer Schatten spricht.

Nun aber schrumpft der Ort, wo du stehst:
Wohin jetzt, Schattenentblößter, wohin?
Steige. Taste empor.
Dünner wirst du, unkenntlicher, feiner!
Feiner: ein Faden,
an dem er herabwill, der Stern:
um unten zu schwimmen, unten,
wo er sich schimmern sieht: in der Dünung
wandernder Worte.