Пауль Целан - Від порога до порога

Говори про свинець.
Говори про свинець, щойно нам місяць засяє.
Розчеши-но мого коня.
Розчеши-но мого коня, коли рука тут
розламує хліб.
Верхи до столу помчи напоїти його.

Stein, aus dem ich dich schnitzt,
als die Nacht ihre Wälder verheerte:
ich schnitzt dich als Baum
und hüllt dich ins Braun meines leisesten Spruchs
wie in Borke —

Ein Vogel,
der rundesten Träne entschlüpft,
regt sich wie Laub über dir:

du kannst warten,
bis unter allen den Augen ein Sandkorn dir aufglimmt,
ein Körnchen Sands,
das mir träumen half,
als ich niedertaucht, dich zu finden —

Du treibst ihm die Wurzel entgegen,
die dich flügge macht, wenn der Boden von Tod glüht,
du reckst dich empor,
und ich schweb dir voraus als ein Blatt,
das weiß, wo die Tore sich auftun.

Камінь, з якого я висік тебе,
коли ніч плюндрувала свої ліси:
я тебе деревом висік
і вгорнув тебе в бурість мого найтихішого слова,
як у кору.

Пташка,
що зронила її найкругліша сльоза,
наче листя, гойдається понад тобою:

ти можеш чекати,
допоки й тобі з-поміж сотень очей піщинка засяє,
зернина піску,
що сон мій плекала,
коли я впірнав, щоб тебе віднайти —

Ти пускаєш їй корінь назустріч,
він окрилить тебе, коли смерть спопелить нашу ниву,
ти увись полетиш,
а я злину попереду, наче листок,
котрий відає, де відкриваються брами.

Strähne, die ich nicht flocht, die ich wehn ließ,
die weiß ward von Kommen und Gehen,
die sich gelöst von der Stirn, an der ich vorbeiglitt
im Stirnenjahr —:

dies ist ein Wort, das sich regt
Firnen zulieb,
ein Wort, das schneewärts geäugt,
als ich, umsommert von Augen,
der Braue vergaß, die du über mich spanntest,
ein Wort, das mich mied,
als die Lippe mir blutet’ vor Sprache.

Dies ist ein Wort, das neben den Worten einherging,
ein Wort nach dem Bilde des Schweigens,
umbuscht von Singrün und Kummer.

Niedergehn hier die Fernen,
und du,
ein flockiger Haarstern,
schneist hier herab
und rührst an den erdigen Mund.

Пасмо, котре не заплів я, а лишив розвіватись на вітрі,
котре стало сивим від прибуттів і від’їздів,
котре відділилось від того чола, повз яке я пролинув
у чільному році —:

це те слово, яке ворушиться
на догоду вічним снігам,
слово, яке вже давно тужило за снігом,
коли я, очима олітнений,
забув про брову, яку ти нап’яла, мов райдугу, наді мною,
слово, яке ухилилось від мене,
коли закривавилась моя губа від мовної рани.

Це слово, яке прибилось до нас поміж інших слів,
слово, створене за подобою німування,
обсаджене зеленим барвінком і смутком.

Тут западаються дальні світи,
ти ж,
пушиста, ворсиста зоря,
снігом спадаєш додолу
й лелієш земні уста.

Wir haben begangen das Eine und Leise,
wir schössen hinab in die Tiefe,
aus der man der Ewigkeit Schaum spinnt —
Wir haben ihn nicht gesponnen,
wir hatten die Hände nicht frei.

Sie blieben verflochten zu Netzen —
von obenher zerren sie dran…
O messerumfunkelte Augen:
wir fingen den Schattenfisch, seht!

Ми вшанували єдине і тихе,
ми шугнули униз, в глибину,
з якої прядеться вічності піна —
Ми, одначе, не пряли її,
наші руки були невільні.

Вони заплелися у сітях —
зверху хтось торгає їх…
О блиском ножів засліплені очі:
ми впіймали тінь-рибу, погляньте!

Laß dein Aug in der Kammer sein eine Kerze,
den Blick einen Docht,
laß mich blind genug sein,
ihn zu entzünden.

Nein.
Laß anderes sein.

Tritt vor dein Haus,
schirr deinen scheckigen Traum an,
laß seine Hufe reden
zum Schnee, den du fortbliest
vom First meiner Seele.

Хай око твоє стане свічкою у комірчині,
а погляд твій — ґнотом,
хай я буду настільки незрячим,
щоб його запалити.

Ні.
Хай буде інакше.

Вийди надвір перед домом своїм,
запряжи свою мрію барвисту,
хай копита її промовляють
до снігу, якого надмеш
з вершини моєї душі.

Aug in Aug, in der Kühle,
laß uns auch solches beginnen:
gemeinsam
laß uns atmen den Schleier,
der uns voreinander verbirgt,
wenn der Abend sich anschickt zu messen,
wie weit es noch ist
von jeder Gestalt, die er annimmt,
zu jeder Gestalt,
die er uns beiden geliehn.

Віч-на-віч, у прохолоді,
почнімо й таке:
спільно
вдихаймо густий туман,
що нас навзаєм ховає,
коли вечір запрагне зміряти,
як ще далеко
від кожного обрису, якого він набирає,
до кожного обрису,
якого він нам позичив.

Wo Eis ist, ist Kühle für zwei.
Für zwei: so ließ ich dich kommen.
Ein Hauch wie von Feuer war um dich —
Du kamst von der Rose her.

Ich fragte: Wie hieß man dich dort?
Du nanntest ihn mir, jenen Namen:
ein Schein wie von Asche lag drauf —
Von der Rose her kamst du.