Поль Елюар - Вибрані вірші

Ми не втрачаємо ані билинки сподівання
Ми відмовляємося жити без мрій всю зиму

Щоб нам світило сонце
Ми мріємо про весну вона вже недалеко
Хоч поглядом її не можемо сягнути
Немає тут сліпих

Кохання береги для нас є берегами справедливости
Й метою наших рук

Наша ріка свій шлях торує
Вона є серцем горлом і язиком і голосом
Вона невпинно тече вперед і в плині тому
Наші чуття й бажання безмежного прийдешнього

Через тіло закохане щастя близького.

Є палкий закон у людей
З винограду робити вино
Добувати з вугілля вогонь
З поцілунків творити людей

Є суворий закон у людей
Берегти чистоту хай там що
Попри війни і злигодні
Попри те що загрожує смерть

Є духовний закон у людей
Обертати воду на світло
Мрію на дійсність
І ворогів на братів

Закон давній і зовсім новий
Вдосконалюється розпросторюється
З глибини дитячого серця
До найвищої мудрости йде

Він ніжний був як вовна
Й маніжний наче шовк
Заплющив очі і всі вікна зачинив
Щоб бачити себе

І вздрів себе він меншим ніж людина
І більшим ніж усі боги
Яких він тільки знав
Яких він уявляв примарних

Його кров була без тепла
Голова його була далі
Ніж мильна бульбашка
Яку схопило сонце

Тоді він відчув себе вільним
Незалежним від інших людей
Тоді він знову зійшов на землю
Як під землю спускається мрець.

Усе — сказати все але бракує слів
Бракує часу і сміливости бракує
Я сплю й перебираю образи навгадь
І не навчусь ніяк ясніше говорити

Сказати все про брук про скелі і шляхи
Про вулиці людей про пастухів левади
Про ніжний пух весни і про іржу зими
І про єдиний плід з тепла і холоднечі

Я натовп покажу і кожного з людей
Що їх наснажує і що вкидає в відчай
Все що осяяли вони впродовж життя
Надію їхню кров історію і працю

Я хочу показати роз'єднану юрбу
Немов на цвинтарях городжені могили
І натовп дужчий за свою нечисту тінь
Що мури розтрощив і переміг паноту

Родину ніжних рук тремку родину листя
І життєдайний плин ріки святу росу
І звірів безіменних що блукають в хащах
І справедливість що мир щастя береже.

Чи зможу пояснити я дитяче щастя
М'ячем чи лялькою а чи погожим днем
Про щастя чоловіка зважуся сказати
Поглянувши на жінку і його дітей

Чи зможу пояснить любов її джерела
Її свинцеві драми її дешевий фарс
І мимовільні рухи як робити звикла
І пестощі що знов увічнюють любов

Чи зможу пов'язати урожай із гноєм
Чи зможу порівняти я красу з добром
Чи порівняю я потребу із бажанням
А механічний лад з природним ладом втіх

Чи досить маю слів щоб знищити ненависть
Зненавистю з-під люті велетенських крил
І жертву показати що катів здолала
Й до слова революція чи доберу я фарб

У впевнених очах зорі свобідне злото
Все тут інакше все коштовне і нове
І чую з простих слів складаються прислів'я
І мудрість проста тут пройшовши тлум страждань.

Чи зможу висловити я свою незгоду
З безглуздям маній що снує їх самота
Я помирав не раз не здатний захиститись
Із кляпом в роті в путах як герой

Я розчинявся в них душею тілом серцем
В примарних марищах в химерах їхніх форм
Що прикривають їхні тління і занепад
Війну і злочини байдужість і біду

Ще б трохи і мене мої брати прогнали б
Я стверджував себе не знав про боротьбу
Віднині більшого хотілось ніж можливо
Та геть не уявляв собі прийдешній день

Усім своїм буттям завдячую я людям
Котрі дізналися у чому сенс життя
Усім повстанцям що перевіряють зброю
І тиснуть руку і вивірюють серця

Я чую як з грудей нова лунає пісня
Нестримна щира і запалює серця
Всіх тих хто зважились повстати проти смерти
Й нікчемних гномів із глибоких підземель.