Поль Елюар: Вибрані вірші

Обмотує цитрину безформним білком
Вкриває цей білок м'яким тонким блаватом
Пряма і чорна лінія має красу що йде від тебе
Зоря — зворотний бік твоєї картини

І незліченні мури руйнуються
Позаду твого полотна і ти весь гостропильний погляд
Як той сліпий як оглашенний
Високу шпагу здіймаєш у пустку

Одна рука чому б і ні друга рука
І голий рот чому б і ні немов пір'їна
Чому б не усмішка й чому б не сльози
Скраєчку на даху де бавляться маленькі цвяшки

Ось інший день лишає тіням їхній шанс
І єдиним порухом повік ураз зрікається

Зимовий ранок літній ранок
Стулені губи і троянди стиглі

Бентежний обшир куди нас погляд вабить
Де море зникло де суцільний пляж

Літній вечір зосередився у громовому голосі
Горить рівнина помирає й відроджується у пітьмі

Зимовий вечір натхненний нещадним льодом
Ліс голий вкритий мертвим листям

Вага пір року нечула і жива
Вага пір року врівноважена роками

Було нам вісім літ було нам по п'ятнадцять
І ми постаріли і спохмурніли зоря й життя

Чоловіки й жінки яких ми не кохали
Не згадуймо про це бо ж вони й тіні не лишили

Але ми постаріли безодня заселилась
Отак ми відтворили дорослих майбуття

Проте це геть мале люстерко
Щоб там побачити всміхаючись пару очей одне
по одному
Й сам ніс
І кінчик вуха і час коли ти дмешся
Люстерко це безмежне
Як ото наш всесвіт

Маленьке люстерко де забавлялись з нами
Одна по одній тисяча дівчат
Тисяча засвідчених обіцянок

Найпрекрасніші очі у світі
Співати почали
Що хочуть бачити далі
За мури тюрми
Далі за повіки
Набряклі печаллю

Ґрати в'язниць
Наспівують про свободу
Шириться пісня повсюди
Лине шляхами людей
Під лютим сонцем спекотним
Під великим сонцем борвію

Життя що померло воскресло
Ночі на дні обернулись
Вигнанці бранці
Ви розкладаєте ватру в пітьмі
Вогонь що зорю віщує
Свіжість ранкову росу

Перемогу

І радість перемоги.

Між муками всіма моїми між смертю й мною
Між безнадією моєю і сенсом жити
Несправедливість криється і ця біда людей
Які не годен я прийняти та ще мій гнів

Є макі кривавої барви Іспанії
Є макі небесної барви Греції
Хліб кров небо і право сподіватись
Для всіх невинних що ненавидять зло

Світло завжди там де згасання
Життя завжди готове стати тліном
Але весна відроджує все безнастанно
Виходить брунька з темряви й довкруж тепло панує

І матиме тепло сенс себелюбців
Їхні прив'ялі почуття не захистимо
Чекаю на вогонь щоб говорити сміючись з байдужосте
Чекаю на людину щоб сказати що її страждання оминули

Ти хто був моєю плоттю сумлінням чулим
Ти кого люблю одвіку ти хто мене створив
Ти не стерпів ні гніту ні образ
Ти мріючи співав про щастя на землі

Ти мріяв бути вільним і я тебе продовжую.

На зло:
Моя мова похмура тому що я сам
День настане
Жахливий
Можливо навіки

А втім двері знов зачиняються
До мрії про світло
До сонця й трави
До щасливого обличчя бути зрозумілим
Бути прийнятим

А втім двері знов зачиняються
До щастя якого прагнув я яке створив
І я говорю про ніч усупереч галасливому дню
Я забуваю омріяний день я вкриваюсь землею

Моє ім'я ніщо
І ти взяв моє ім'я і з'єднався зі мною
Уночі говорю я про смерть я вірю лише землі
Так існуватиме все найгірше й найкраще

Та мене там не буде.

На добро:

Суцільний день тяжіє над долиною
Як вибух кошика що виповнивсь плодами

Вогонь задля вогню день задля дня
Про це тут думають при світлі
І небо на землі
Це є жадання бачити тут світло