Поль Елюар: Вибрані вірші

Саме з нами все оживе

Звірі — мої справдешні стяги золоті
Рівнини — мої добрі мандри
Пожиточне листя і зворушливі міста
Вас усіх очолять люди

Люди з низів де піт удари сльози
Але які зберуть всі свої сни

Я бачу як правдиві чулі добрі люди
Скидають свій тягар з плечей мізерний наче смерть
І спочивають радісно під шепіт сонця.

Нічого крім цього ранку
Світло цього світанку
Тебе приведе на землю

Світло цього світанку
Голка в єдвабі ранку
Зерня в пітьмі
Розплющене око на скарб

Під листками в твоїх долонях
Милостинь гра п'янка
Теплих
Великий ризик відмов
Тьмяних

На дорогах пригод
Мур незрушний втратить каміння

Світло цього світанку
Роздягнуті всіма моїми поглядами твої груди
Всі запахи букета
Від фіалки й до жасмину
Крізь сонце пропливаючи
Крізь думку пролітаючи

Шум моря шум жорстви
Мох і лісової квітки запах
Мед і пахно теплого хліба
Пух пташенят

Світло цього ранку
Пломінь що тебе породив
Що породжує мертве й блакитне в траві
Перший погляд і першу кров

У лузі солодкого тіла
Щастя перші слова
Освіжують їхній запал
Під серпанком роси

І небо на твоїх губах.

Тримаю вулицю як келих
По вінця повний чарів світла
По вінця легковажних слів
Й безжурну усмішку світанку
Найкращу із земних плодів

Йдуть перехожі іграшкові
Птахи летять в блакитній пустці
Дівча тендітне й блідолице
Завжди стурбоване і світле
Враз перед нами постає

Дівча забутих літ минулих
Як свідчення далеких снів
Скоряється моїм бажанням
І відсвіт береже дитинства
На хвилі золотавій вулиць.

Святкую головне — твою присутність
Нічого не мина в життя нові листочки
А молоді струмки течуть у трави свіжі

Як любимо тепло то більше літепла
Плоди надуживають сонцем барви вигорають
А потім осінь палко лестить зимі цнотливій

Людина не вмирає старіє — її діти
Час мають постаріти перш ніж вона помре
А дітям вже її дітей від цього смішно

Ти перша і остання хто не постарів
І щоб осяяти моє життя й кохання
Ти зберігаєш серце чарівної оголеної жінки.

Дитя здіймає свій батіг
Батько свій капелюх
В ім'я добра
Від матері ніщо лишень потворність
Від матері нічого тільки зло

В ім'я добра
Дитина лається
І червоніє і плює
На стару — розбещену
Ажурну й легковажну

Відтак роздере поля
Помножить дороги
Втече від метушні
Народить інше дитя
В ім'я добра

Кульша була і нема
Через щастя ходити
Через юність черствого хліба
Через найчистішу із рук
В ім'я добра.

Дитя не потрібне нікому
Без пам'яті без майбутнього
Зніяковіле й завжди заколисане

Тче серпанок кольору кави
Відгортає серпанок диму

Рожеве завершується під очима
Під абажуром пальців його

Рожеве завершується під губами
У мовчанні під губами
Щонайбільш відомої втіхи.

Запізно для поцілунку між грудей
Але вона каже у мене блузка прозора
Ранку маленьке крило
Що сковує ласка.

У хащах звір стає справжнім
У битві звір шаленіє
У полі земля прекрасна
В печері земля потворна
У лузі щастя перемагає
У пустелі смерть владарює
Вночі людина скоряється
Вночі людина звільняється
Вночі вона творить світанок.

Я мов близнюк істот котрих люблю
Їхній двійник і це найбільший доказ
Їхньої правди я лице рятую
Тих кого вибрав щоб виправдать себе

Їх безліч тьма нема їм ліку
Йдуть вулицями заради себе й мене
Вони несуть ім'я моє я їхнє
Ми як з одного дерева плоди

І це природніше ніж свідчення усі