Павел Коробчук - Кайфологія

І тоді всяка присутність стане удаваною,
крім нашої із тобою мовчанки, слова
у якій вільні, ніби розляглися диванами,
і минають тільки, коли абетка сплива.

Мовчатимемо, поки дві пари наших вуст
не зіллються з голосами внутріутробних
дітей, які пальчиками умовну криву
креслять – поганих подій і добрих.

Я помру, бо втоплюся в твоєму морі,
у якому розкішне, як хвилі, намисто.
Ти вмиратимеш там, де пускає корінь
зернина, як усе необхідне і ненавмисне.

погостюють і підуть в домовину перепрошую додому
у ліфті ще доп’ють останню пляшку і зникнуть

сни з декоративними рибками на їхніх постелях
відбитки пальців які формуються від натискання певних літер на клавіатурі
і вранішня вода яка вмиваючи їхні обличчя лягала на них прозорою маскою
всі ці нашарування
зникатимуть з кожним поверхом

хоч усі гості і помістилися в один ліфт
деякі з них попрямують не вгору а вниз
обтяжені закуреними легенями
недоречними монологами
і поцупленими у хазяїв срібними виделками

є час збирати, є час розкидати рис,
головне, щоб долоні були, ніби вікна, прочинені й вимиті –
що більше живеш, то більше ти терорист, –
береш у заручники більші об’єми пам’яті.

стан чистоти пам’яті – одна з ознак якості здоров’я,
на рівні з бухлом, стресами чи наркотиками.
пам’ять – засіб масової інформації твоєї крові,
і щоб не ставати невротиками – ніжними дотиками

треба лікуватися і найкраще підходить жінка.
ось із-під покривала виглядає її ніжка.
любов розслабляє твою пам’ять, ніби пружинку.
є час застеляти, є час розстеляти ліжко.

щоби щось почати – не треба знайти лінію старту
а зрозуміти всю її умовність.

от коли мій п’яний приятель впав посеред Окружної траси
це був старт оскільки
я зрозумів усю його умовність
і старту і приятеля і Окружної.

щоби не обпектися, я до цього не торкався заходу сонця
я давно не торкався гарячих як Захід тем –
не виробив закордонного паспорта – не заводив непевних знайомств
завжди йшов із дому від коханої вкотре

я виривав нестабільні як гарячі точки
сторінки зі свого життя і запускав із них паперові літачки
мутив самокрути затулявся від сонця розпалював багаття
перемальовував на них чиїсь обличчя стерши своє і попередні

але вони повертаються мов перелітні авіарейси
вони проявляються на втрачених територіях пам’яті
чавлячи звідусіль ти ніби засушений листок між сторінками
книги яка здавалася втраченою як зір чи слух
поміж комп’ютерними сексуальними та алкогольними іграми

які розмили лінію старту.
так високі хвилі розмивають піскові замки
на березі від якого я не відійшов далі ніж по горло
мені завжди цього житя вистачало по горло

і лише тепер я бачу –
дивлячись на приятеля який валяється серед швидкісної траси –
що якщо відірвати ноги від мулу і поплисти у горизонт
то життя продовжуватиме бути по горло.

і я поплив
углиб Окружної траси щоби вийняти приятеля
не врахувавши похибки що мене може збити будь-яка чотириколісна
хвиля яка постійно збивала мої
піскові як годинники замки і
лінію старту.

Ти боровся з собою, а варто було з іншими у собі.
Кожен з таких інших насипає насіння сумніву до кишень.

Якщо ти не помічаєш інших себе у внутрішній боротьбі,
то на всіх перехресних вогнях ти власна і єдина мішень.

Вони вміють заволодіти тобою, як викрадачі – чужим автом,
їздити на «гастролі» містами, побити бампери, порізати сидіння.

І згодом своє найближче минуле сприймаєш, ніби фантом,
ніби тебе не було, а з голови досі не вивітрились чужі видіння.

Незрозумілий секс, тижневі забухи, туман у ребрах молодика –
так згадуватимеш себе через розмагнічені, ніби плівка, роки.

Як нашатирний спирт, пробуджує і освіжає ніжна мелодика,
яку шелестить волосся дощу і підказує жити ще трохи.

Підказує, що входження в сутність речей облагороджує.
Відчуваєш приємний присмак мислення в ротовій порожнині.