Павел Коробчук - Кайфологія

ниють кістки. починається ранок
з пляшки в оточенні друзів,
які, при тому, що не мають рамок –
не тримають в напрузі.

країна стає на кінцівки опорні
з пози, коли по-собачому
у інцестуальному порно
прийомний син – свою мачуху.

в нашій розмові – єдиній цигарці –
все більше простих, як амеби,
речень, позбавлених грації –
вона лише критикам треба.

ми просуваємо сенс, як товар,
в розмовах, де мусіли бути
погляди ніжні й непевні слова
й інші такі атрибути.

хиткі дискусії, що ми ведемо,
ніби бабусю через дорогу,
не наближають нас до Едему
ні до його порогу.

зростає навколо полеміки градус,
товчуться, ніби гравці у регбі,
мудрі уми. а мені це нагадує
шизофренію із в’ялим перебігом.

хвороби, загострені, як олівці,
шкідливі звички, ніби неврози,
повністю зводять на манівці
роздуми про позитивні прогнози.

тіла – не виписані олівці,
не виписані, як із лікарні,
необережні, ніби гравці
поза майданчиком карним,

і теревені, які ми провадимо,
на ділі –
сповнені прогалин
і безнадії.

зараз уже не згадаєм паролю
до піднебесь, яких ми сягали,
разом з легкими в повітрі героями
художника Марка Шагала.

ми починали п’янкý п’янку
відбитки вуст на єдиному келиху замінили прелюдію
бутерброди з майонезом – фугу
все інше – увертюри

ми сиділи посеред кухні в одному тілі
тонкому як папір а об’ємному ніби книга

кухня наших сподівань
кухня величі кухня ніжності та плачу
барабанна кухня істерик
бутерброди з майонезом бухло і фуга

найгірше коли кохання шматує саме себе
як торнадо зносячи навколишні будинки й людей
як кити які викидаються на берег із задушливої екології океану
і на безліч часу закривають очі кожне завбільшки в людську голову
очей у кита – два і голів у нас – дві

кохання розриває власні постелі лялечки обійми
які зшивалися чорними нитками очей і ночей
сорочки, ґудзики від яких котяться ніби сльози закочуються ніби очі
сорочки під якими не залишається ні чого ні тіла
ні шрамів на тілі ні закривавлених і свіжих ран
ні закривавленого і свіжого сексу
ні закривавлених і свіжих спроб самогубства

убийся упийся кілька разів – не дай собі засохнути
іноді секс і спроба самогубства ідентично корисні
попускають і відновлюють заспокоюють і вмиротворюють як медитація
саме секс і спроба самогубства
а не спроба сексу і самогубство

кохання це не час а – швидше!
швидше простір глибина його розрізу
тому я дякую тобі так тобі тобі
за кожну хвилину того вечора на кухні і не тільки
не тільки дякую не тільки на кухні але тільки вечір

кохання як футбольна команда кольори якої ти захищаєш
і згодом футболку з твоїм номером носитиме інший гравець –
футболіст який добротно грає виграє багатьох і у багатьох
а ти в гіршому разі тренуватимеш юнацьку команду
в ліпшому – відкриєш свій ресторан і заб’єш на кохання повністю
тому тільки вечір

кожна любов закінчується втомою
ось чому я виснажений постійно

якщо ти чекаєш не друге пришестя, а просто черговий прихід,
в під’їзді сухому, як горло, немає ні приятеля, ні зажиму,
і навіть діти впізнають твій наркоманський прикид –
якось подумай, як пережити, пережувати цю зиму

і чи варто переживати її, за щось переживати,
дихати тим, що люди називають киснем…
сльози, як почерк, кривуваті
з очей виснуть.

позичені берці і секондівська косуха за 50 грн.
зубна щітка і запасна футболка в рюкзаку.
так починалося кожне моє прокидання і засинання.
світогляд розпухав і натирався, як ноги впродовж дня.

освоєння території затамовує подих,
ніби піднявся на гору і розріджений кисень ускладнює дихання,
і дихаєш лише для того, щоб скурити цигарку,
тобто дихаєш тільки тоді, коли куриш.

за три тижні територія розклалася, як складаний ніж
із десятками загострених лез –
секс у котрійсь із веж кам’янецької фортеці,
аварія джипа за сто метрів від нічного автостопу,
закарпатське весілля з двома молодятами і двома вбивствами,
пам’ятник Целяну в Чернівцях – те саме, що ночівля просто неба посеред Львова,
франківські панки, мукачевські цигани і коломийська дримба –
це не люди, події чи ситуації – це освоєння територій,
загострення лез.