Павел Коробчук - Кайфологія

це час, коли
худнеш для того, щоб життя здавалося легшим,
куриш для того, щоб переконуватися, що існувати – корисніше, ніж померти,
залишаєш гривню, щоб усвідомлювати, що є чим жертвувати, –

серце і зіниці щоразу пульсують, як наляканий їжак,
вени і зіниці щоразу розширяються, ніби дані слідства.

«чисти свої зуби до стертя щітки,
гостри свої ножі до зникнення леза,
худни себе до випарування тіла» -
ось, що нашіптують території, розчиняючись у мені,
ніби цукор у склянці чаю
у поїзді на шляху додому, де насамперед треба буде
випрати запасну футболку і віддати позичені берці.

місяць на роботі, рік. відмовляють нирки.
купуєш прострочені ікони на ринку.
клавіатура з розрізаним черевом
життя складає учетверо.

календар як нігті. відриваєш один за одним.
мить це те що є модним.
смерть заправляєш в спідницю.
час здаєш у міліцію.

знайомі тіла, які неможливо продмухати,
стають генетично модифікованими продуктами.
нормальних лишилося мало.
точну кількість можна дізнатись у мами.

усі бояться вистрілу. завмер кондиціонер.
життя – військовий маневр,
якщо не хочеш підірватися,
доведеться працювати вантусом.

на підлозі крутиться, як монета, скроня.
телефон мовчить. в офіс ніхто не дзвонить.
ниють молочні залози.
зачиняю віконні жалюзі.

носити в кишені папір і ручку –
це як носити презерватив –
ніколи не знаєш, що залізе тобі в голову.

і ось, зрештою, я записую події з таким захопленням,
ніби зненацька знаходжу свіжого сексуального партнера:
"так, це я виламав двері в туалеті поїзда Львів-Київ.
так, це я ходив голий у кіоск купувати пиво.
атож, я робив усім відомі непристойності на львівському Форумі."

але я був не сам і ось їхні імена:

життя довбе як не в дух, то під чи в пах,
не встигаєш усвідомити себе культуристом чи блондинкою,
як усі глядачки покидають залу ще до початку твоєї вистави.
застигає папір і ручка. застигає презерватив.

тобто, як би ти себе не досліджував, не випробовував, не записував,
варто мати хоч якісь банківські збереження, запасний простір і час,
оскільки, як би ти не використовував природу речей,
треба пам’ятати, як – потім.
природа використає нас.

важливо, щоб рушниця завжди стояла поруч.
це змушує вибірково промовляти потоки думок.
передчуття болю, як універсальний конкурент, надає опору,
але, разом з тим, контролює кожен твій крок.

слова, як цнотливиці, мають бути прозорі та чесні,
а дії – тверді і практичні, як дерев’яні вироби.
інакше – продовжуватимеш надіятися на піднебесся
і знову підеш на вибори.

навіть для снів можна складати бізнес-плани,
на кожну проблему виробляти типи емоцій.
передчуття болю слідкує за тобою, як мафіозні клани,
на кожному кроці.

як добре що тексти можна читати
кілька разів повільніше і швидше
виправити помилки виховати дітей
інакше але якщо ходити не так як раніше
чи буде паркет скрипіти у попередніх
місцях одночасно з твоїм теперішнім
ходінням і чи відіб’ється це на твоїй
шкірі або травленні

я не знав що серце може битися
проти годинникової стрілки а лікар
почав роз’яснювати знявши окуляри
коли плавуни в басейнах пливуть
дистанцію то вони пливуть в
обидві сторони тут лікар замовк
і почав говорити назад але вже
не вільним стилем а брасом я
відчинив вікно щоб ми з вами
вдихнули свіжого

розмови з якими я ходив до ненароджених
бо я не довіряю майже нікому більше
бо тільки вони вміщають у себе усі
досвіди смокчучи недорозвинутими
вустами манюні пальчики і тому
через це їхнє майстерне заняття
я теж став мовчазним і ходив
уже з мовчанками але до інших

останнім часом вона стає на табуретку
посеред магазину в метро у ліжку зі мною
стати вищою або вішатися повинен
минути час тоді стане зрозуміло
водночас коли впаде табуретка і вона
залишиться високо
вище всього