Павел Коробчук - Кайфологія

Безупинно містами блукаєш
і веде тебе Бог чи лукавий
на нові карколомні звитяги,
але це тобі точно в тягу.

Переплутавши сонце і місяць,
у тілах не знаходиш місця,
щоб забути навколишню лажу.
Та від себе ніхто ж не відмаже –

викидаючи телевізор,
відкриваючи нову візу,
як би спогади не боліли, –
не заникати пам’ять від тіла.

Після сотень і тисяч фрикцій
залишаються одиниці,
від яких ти піти не в змозі,
тож, кумаришся в коматозі.

Ніч лягає на зір, як монета,
ти собі дозволяєш минати,
з однією прилігши разом,
у якої галяк зарази.

В тебе ніжність ознака не часта,
але ти відчуваєш чисто
цю гарячу опору поруч
і вона тобі по приколу.

О, спілкуючись на безмов’ї,
обмінявшись палітрами крові,
ваше серце настільки у ваті,
що не може себе шифрувати:

Речовини не мають причини.
Всю реальність ми бачим очима.
Почуття визначають свідомість,
на яку ми постійно ведемось.

Нам підказує дика самотність –
ми триваємо тільки сьогодні.
Жити завтра значить померти.
Доля – лист у чужому конверті.

Хто не вистрілить, той промахнеться.
Це ознака кожного серця.
Бо хоч розум й породжує смуту,
її легко – у вірі – минути.

Хто не пише, не може стерти.
Ось чому це письмо відверте.
Ємність пам’яті – це ілюзія,
що оживлює навіть лузера.

…Тож, відбувши інтимну месу,
розбігаються інтереси.
В епіцентрі життєвої драми
ви затягуєтесь ніштяками.

На долонях закрилися стигми.
Це усе, що здійснити встигли.
Над містами шумить центрифуга
і зникає у скронях напруга.

кожен отримає по заслузі
дехто отримає орден за заслуги
дехто буде ящиками вантажити медалі
працюючи або супергероєм або грущиком
духовенству теж можна запровадити різні ступені орденів
за різний рівень святості

а от я жив у одній кімнаті з генієм відсутності
він ночував у ліжку за два метри від моєї присутності
він днями не говорив і не мовчав у лікарню його поклали через лежання
проміжок між ударами його серця такий довгий що це називається смертю і народженням

виснаження чекає на всіх
тому допиваючи першу пляшку він завжди залишав кілька ковтків на денці
виснаження з’являється у повній порожнечі будь-чиєї пляшки
виснаження не задовольняють залишки сили і свідомості
кожну пляшку яку він відкривав довгими коридорами довгими вечорами
кожну дівчину яку він пив глибокими ковтками глибокими рухами
він не допивав залишаючи декілька капель на вустах
і декілька вуст заради краплі

самотність це коли він виходить з лікарні сам
в якій він лежав через те що він захворів лежачи але в гуртожитку
виходить на швидкісну трасу і його ніхто не переїжджає
ніхто не обкладає його семикрилими матюками
ніхто не зупиняється за сантиметр до його смерті

і я біжу за ним на трасу я теж вириваюся з цієї лікарні
коли тебе хтось доганяє це не обов’язково грабіжник чи мент
це може бути співрозмовник навіть якщо ти його не доганяєш
люди взаємодіють непомітно дехто тільки слухає тільки сприймає тільки п’є пляшку за пляшкою всмоктує не відлунюється здійснює процес відсутності антиматерії чорної діри
люди потребують вираження але він потребує навпаки – тільки враження

Сергій хотів стати актором він вважав так:
актори – як працівники протезних заводів – оживляють ті частини
життя, які ми колись втратили
але він став майстром вживлення у себе чужих частин життя
Сергій був генієм відсутності оскільки
у його порожнечу не прийшло виснаження
так як новобудови не починають здавати в оренду бо їх обживають привиди офісних працівників
як снам не надають значення бо вони здійснюються в снах інших людей
як серце яке не пульсує і через це воно починає пульсувати у чомусь іншому – наприклад телевізорі осені