Павел Коробчук - Кайфологія

через деякий час матір дізнається про одруження доньки,
дізнається, що її зять сидить за вбивство своїх батьків.
вбивця думає, що смерть завжди стоїть на відстані руки,
при першій зустрічі він називає тещу мамою і не вживає матюки.

близьких людей може ошелешувати те, чого прагне твоє серце.
іноді кохання починає зникати з появою перших синців.
смерть – це те місце, де ми живемо, мамо. не сердся,
смерть може бавитися настільки, що одружиться на твоїй доньці.

що можна додати про історію, де кожна дрібниця є висновком.
здавалося б, особисте життя – справа рук самого потопаючого,
але бачити трагедію і мовчати – бути її співучасником.

отже, додати немає чого.

Барліг – як усі товстуни, педераст.
Жадан – бонвіван, растаман, селюк.
Пантюк – бухарь і мольфар, партійний.
Андрухович – дід, інший Андрухович – гермафродит.
Терещенко – довбодельоз, Бондар – буквоїд,
Пашковський – атеїст кінчений, духовидець.
Забушко, Карпа, Поваляєва ще не лесбійки,
але вже істерички.

А скільки подружніх пар:
Дяченки, Романенки, Захарченки, Капранови.

Що й казати – галіма туса.
Але в ХХХ тисячолітті картина має ще:
Дністровий – істинний сковородинець, так само товстун, гітарист гурту СКАЙ.
Дереш – мало що шестірка, та ще й львів’янин.
Єшкілєв – жид, Чех – кацап.
Мовчу про Горобчука і Коробчука.
Олег Романенко – вегетаріанець,
оскільки зуби зіпсовані.
Інженер Іздрик зі склерозною витримкою,
прямий, як єдина лисина.
Спортсмен Лазуткін, ще пряміший,
з руками чистими навіть після чемпіонського сексу.
Подерв’янський – дослідник надр.
Прохасько – тих же надр.
Скиба – алкоголік, польський композитор.
Потім ще пару забушок, два-три наркомани,
десяток донощиків
і – наввипередки, хто швидше стане академіком.

Кілька смертей цієї осені,
самовбивця тільки один як на літературу,
ну, як гостро зауважує Андрухович, та нічого.

Літератор міг бути з іншою,
каже Андрухович, але дивися, дивися, хто її зробив!
Виключно живі люди: лузери, грантоїди, захарченки.
Самі тобі зболені, хворі, скулені,
саме тобі обскубане птаство, підбрите, летальне, забанене.
Літератор через це не міг бути з іншою.
Слава Богу, що дав нам саме таку – небораками писану.

Піт на скронях, який за тобою скучив,
сухість у роті, ширка трави, нудота,
темний сліпий підвал.
На добраніч, класно, побазаримо завтра.
Шагренева шкура тигра
тихо падає вниз.

ми прокидаємось разом окремо
ми розмовляємо через цигарку
очі як сніг замітає кохання
тиша ножа прикладає до шиї

впевнено б’ється у ребрах медуза
і реагує на всі твої ноти
ми підіймаємось вище народних
мас які в’їдливо пахнуть плацкартою

я захлинаюся переповісти
всі твої порухи світанкові
інколи мова як вірний собака
але тепер він тиняється всюди

тижні як гарне намисто на шиї
і місяці як у вухах сережки
носиш на тілі всю нашу пам’ять
й кілька стежок ув осінніх долонях

нам не потрібно себе позавчора
а необхідно когось післязавтра
ніжне минулому – поховання
та динозавр виглядає з-під лоба

очі які ти постійно носиш
унеможливлюють погляд інакший
я набуваю ознак твого зору
відеокамера в окових ямках

ми засинаємо зовні всередині
ми замовкаєм від кількості дотиків
вічність лежить ніби сукня на кріслі
я її скинув із тебе миттєво

наші ілюзії – зйомні квартири
пошук адрес на дошках оголошень
затишно жити у передмісті
голову вмощуєш на передпліччя

люди з’являються ніби гіпотези
рано чи пізно – їх завжди спростовують
наше лежання у ліжку в мовчанці
це аксіома притишена й ніжна

ми роздали мов книжки чи збереження
всі перевтілення й пункти призначення –
наше кохання росте в невагомості
ледве підлоги ступнями торкаючись