Павел Коробчук - Кайфологія

ти можеш померти молодим але від старості
старість починається там де мудрість плутають з немічною втомою

любов холоне як мамонт у льодовику стає профнепридатною
але й далі називається любов’ю ніхто не несе кримінальної відповідальності
за підміну поняття жаги на щирість пристрасті на довіру
кати докладають в рушницю додаткову кулю за кожну зраду
і стоять незворушно вичікуючи моменту
як монашки з фалоімітаторами у тайниках
як порядні сім’янини з коханками у кількох столицях
як хамелеони – набувають кольору твого життєвого древа

старість може бути і місцем і часом і подією і територією і покликанням
до неї ближче ніж до Казахстану ніж до внуків ніж до дзеркала
з усіх твоїх висновків справжній лише один і він незалежний від твоїх висновків

молодші працівники шанобливо тиснуть тобі руку в іншій приховавши шприц для евтаназії
рідня дарує на твоє чергове століття квіти які рідня покладе тобі й на могилу
та й ти сам заховатися від себе не в змозі – всі маски давно втомилися

але старість – це радість –
усі бажання дозволяються бо списуються на твій маразм тобто на пошану до старших
расизм наркотики гомосексуалізм пердіння в будь-який момент –
уседозволеність на яку тобі начхати через стан здоров’я
(це нагадує ситуацію, коли алкоголь продають особам, старшим 21 року,
коли ці ж особи вже у 18 зіскочили із системи й вилікувались від триперу,
і їм залишилося дочекатися 21-ліття – часу вседозволеності, старості,
зрештою – алкоголізму)

у старих людей недоторканість вища за депутатську.
а уявляєш старих депутатів та їхнє життя?
сповнене елементів зоопарку –
сидять взимку неприбрані змерзлі замкнені
як горили за кліткою
ось мама привела внука і дитина дивиться на дідуся
як на прародича людства з мезозойської ери
і дитина не здогадується що мезозойська ера – на кожному кроці
у державних приватних внутрішніх установах

ok. дитина має запас у кілька років у кілька неправильних рішень
дитина може погратися у войнушки і порнушки на які кати заплющують очі
дитина вирощує зуби якими буде чіплятися за життя
як за мамину грудь

можна померти від старості але з молочними зубами
можна померти за ідею але не виключено що смерть спричинить інша ідея
можна померти без ідей хоча без них не помирають – без них уже мертві

тому ця медсестра яка виходить з палати яка покидає моє серце
пахне такою кількістю ароматів
якої мені вистачить щоби прожити до її наступної зміни.

і ще до наступної.

якщо речі, які тримаєш, викинути з голови,
почати ходити краєм леза, а не батьківським краєм,
то розумієш, як простір тебе в свої руки ловив,
як все з’являється з простором. а з часом – зникає.

смерть – домінанта там, де припиняється обмін
речовин. тіло – проекція цивілізації.
отже, тебе викраде час, коли закінчиться роумінг.
якщо ти не застрахував себе, то постав, принаймні, сигналізацію,

щоби у разі нудоти: скажімо, втику у телевізор,
стирчання в комп’ютерних іграх, цілодобовому чаюванні,
ти мав виходи з себе через відкриті чакри чи візи,
а не через вени у ванні.

простір має бути прочиненим вікном, черговим етапом,
і, навіть якщо він затиснув тебе в кулаці, по самі лікті, –
можна прикинутись брудом, асоціальним типом,
і тоді він сам вичистить тебе з-під своїх нігтів.

один стовбур важче зламати, ніж оберемок соломи,
ефект метелика може виникнути від одного атома:
із усвідомленням цього – жодні наломи, жоден поганий спомин
не змусять перевірятися у патологоанатома.