Павел Коробчук - Кайфологія

Богом відведено перебувати. тут рівно стільки, скільки чекають.
результатів співбесіди по американській візі.
майбутнє, яке з’являється ще. в межах твоєї країни.
і, з моменту трансатлантичного перельоту,
перетворюється в коробочку з пиріжками.

Господь загортає твої смерті для майбутнього.
бітбоксера – пересохле горло африканця.
паркура – голова на чиємусь плечі. відрубана.
хіпстера – зі свіжим м’ясом власного кухаря. всередині.
ок, я знаю, що ми у цій формулі. були їхніми кухарями.
але де ми?

те, що призводить до смерті попереднього
рятує історію. від вічності.
одночасної для всіх.

«но пацанам!» – вигукую я в дзеркало і. ніби на камеру знімаю. блузку.
не рівноцінно, що я його з розуму зводила. а він мене зводив лише в кіно.
не буду підпускати когось до своїх пахощів. до сокровенного бузку.
хоча, з коханих по нитці, глядачці – Квентін Тарантіно.

віднині – для мене. лише з конструкторів «Лєґо» складають дітей.
спілкування з чоловіками обмежується проханням. закомпостувати квиток.
я забула завдяки ньому ще раз народитись. та невдовзі – квітень.
він забув у моїй сумочці нову комп’ютерну гру. отже ми – квити.

втрачені нерви завжди болять більше, ніж втрачені спогади.
честь зустрічається. лише в історичних романах на трухлявих сторінках.
так думала я, коли я звільняла його з любові. ніби з посади.
а він на мене дивився так. ніби наше все – макіяж. наше ніщо – жінка.

я б чудово впорався з написанням вірша ні про що
я б написав найгірший вірш ні про що
бо хіба може бути кращий вірш ні про що, ніж найгірший?
чому б не написати: принтер усе стерпить

можливо, для когось усі мої вірші написані ні про що,
особливо для тих, хто їх не читав, вони написані точно ні про що,
ну, і для тих, хто читав, але нічого про них не подумав,
а подумав, що в ХХІ столітті краще займатися нанотехнологіями або рекламою,
клонуванням, комп'ютерними ноу-хау, статистичним проектуванням,
торгівлею акціями, утриманням лінії перепродажу дизпального,
галерейним, ресторанним бізнесом. політикою, на крайняк.
одним словом, краще – заробляти гроші.
не: краще заробляти гроші, а: краще – заробляти гроші.

бо яка корисна функція може бути у сучасної поезії, тим більше, в сучасних поетів?
зараз вистачає і блогерів, і блокбастерів, та й, чесно кажучи, на них теж не вистачає.

а от попереднього літературного набутку людства може цілком вистачити
людина цілком задовольниться найкращими зразками літератури попередніх століть
зможе написати десятки романів із цитат, використати цитатку в блозі

мій приятель – маніяк-реінкарнатор.
прикинь, ти помираєш, а він приходить, б'є тебе молотком, і ти оживаєш.
так от, одного разу він завітав до нашої туси віршувальників:
серед нас був той, хто миється шампунем «Головняк»,
той, у кого на роботі постійно – позаматковий робочий день,
той, хто вивчає кайфологію і займається кідрейпінгом
і я – у костюмі Пістончика.
паті апатія у «Нефільтраті».

він озирнув наші цнотливі обличчя,
ніби щойно вийшов з винищувача після бомбардування,
ніби його штрафонули за куріння одночасно
в кількох громадських місцях,
і каже:

«я мав багато планів підняти бабло і звалити за кордон,
вивчити кілька добрих мов і забути злі язики,
покинути скажений побут, коли, забувши зняти кондом,
я бив коханок, а потім змивав кров і ненависть із руки.

моя психіка формувалася у дев’яностих, мускули – в барах,
рід діяльності визначила вулиця, друзів – бойові практики.
моя мрія – купівля крутого спорткару,
моє хобі – «Вконтакті».

я гнию заживо, миюся у канавах,
ночую на приміській автостанції.
просто мене не переконали
жодні філософські сентенції.

мої чорні долоні не здатні до опису
чітких життєвих прикмет,
тому краще орієнтуватися, як по компасу,
власною совістю. і тримати в руці кулемет.

тобто, пацани, писати – не треба,
нудитися від бажання виплекати щось величне.
не виписуйте свою психіку, яка розламує ребра,
вам це, навіть в костюмі Пістона, – не личить».

от де знаходяться справжні вірші ні про що
не у книгах Тарнавського Сартра хто там ще
вони тривають постійно просто у незаписаній формі: