Павел Коробчук - Кайфологія

треба знати, кому дозволяти себе ґвалтувати
треба знати, з ким заводити таємні зв’язки у ліфті на останньому поверсі відданості
треба відчувати, коли з’являться покинуті будинки з деревами, пророслими з паркету
двоє виходять із такого будинку вранці сповнені правди й мовчанки
й зігрітими під повним місяцем тілами

демони ваших ліжок і запахів
розлетілися під кленові дерева після чорної меси навколо постелі
відхрещуєшся від плям вимагаєш пояснень сама від себе
поправляєш зачіску і сукню ніби монашка після нічного клубу
переховуєшся від себе у фаст-фудах типу не втрачаєш зв’язку з громадськістю
чорна кішка дотиків залишиться в тобі на все життя і роз’їдатиме зсередини
звиватиметься щовесни по підвалах із фантастичними тиграми і цикадами
а потім щоразу розпорюватимеш собі живіт ножем у формі хреста
ось твої смерті випалі із розбитих колб ось перспективи загнані під нігті

кохання що відсвічує тобі серед водойми
відсвічує своїми гарячими маяками де спалюються тіла колишніх коханців
улюблених голівудських зірок і навіть цих перехожих у яких нема берегів
простір між вами циркулює як кров і грієшся капілярами і тонеш у них
у перехожих нема берегів і ти б утопилася там як тонуть міжокеанські нафтові баржі
з товаром твоєї єдиної але розхристаної любові якщо це можна назвати товаром
на шкірі утворюється накип
а під шкірою хрустка і ламка кірочка дотиків ніби смажена без жирів яєчня

треба знати де щоразу втрачати терпіння як цноту
і вибухати розмазуючись мізками по гардинах на внутрішніх стінках серця
треба займатися відчаєм вчасно практикувати його півдня катаючись на метро
притуляючись до кожного пасажира у внутрішню і зовнішню годину-пік
ти гориш і можеш не встигнути дати посмакувати собою усім охочим
кінцівки ночами розсипаються і до самого ранку ти вибираєшся з таких пустелей

сьогодні тут коли я тебе заламав у провулку і
коли ти попросила піти у зручніше ніж асфальт і мільярди кроків ліжко
коли ми дізналися про спільну жагу з усіма мастями на кожній окремій карті
про чорну кішку яку ти кормиш щоранку молоком у під’їзді своїм молоком

сьогодні слово яке буде лунати у ерогенному черепі впродовж твого життя
сьогодні тут у закинутому будинку в який ми перебралися відірвавшись від асфальту
у будинку з такою ж обідраною як стіни і прихованою як шрами на зап’ястях пристрастю
відбиватися чуєш ридати вже не варто не щиро

мета ґвалтівника і невдоволеної жінки завжди різна
для неї гра у певний момент переростає у справжнє життя
для нього життя у певний момент переростає у справжню гру

і оскільки чуєш ти показала своє справжнє обличчя воно нижче пояса
у закинутому будинку в який ти погодилася піти після ножа на горлі та прокуророві
плакати не можна не можна ридати – ти ж сама погодилася на зручніші умови вдоволення
занадто спекотно ми знаходимось одне від одного
занадто пекельно ми розливаємо нашу нафту серед моря
занадто довго ми стримували своїх демонів і котів

але вона плакала не через це

люди народжуються і помирають сезонно.
їм завжди потрібен час відпочити тут від смерті,
а там – від життя. у декого жити стільки резону,
що навіть після отруєнь чи відсидки вони вперто

тримаються за кермо водія, плутаючи щирість із владою.
вважають, що без них весь електорат і автомобіль
зірветься у прірву. але смерть не є моральною вадою.
прийде новий уряд і вдаватиме за загиблими офіційний біль.

так ми проходитимемо нові кола пекла,
ніби в генеалогічному дереві країни з’являтимуться річні кола,
відкладаючи ікринки пам’яті. так буде зменшуватись небезпека
політичних криз. хоч є певні бренди – Бог, Кока-Кола,

яких не стосуються розборки панівної громади,
зовнішній борг, збільшення смертності чи розлучень.
хоча розлучення чи смерть – це поняття сезонні, вимога моди.
дехто, щоправда, не стежить за модою, ніби поганий учень

в класі тієї школи, яку вимагає від нас соціум чи тусовка,
дехто не вміє носити життя, ніби незручний одяг,
немов від народження йому не дали пожиттєву умовку .
таким людям варто зачинити кватирку і країна зникне, як протяг.