Павел Коробчук - Кайфологія

кожен може зникати, але не кожен здогадується про це вміння.
це ніби поїхати в Африку в котрусь із зим.
життя їде поруч з тобою, освітлюється ліхтарним промінням
і не нагадує про гроші за використаний бензин.

і на світанку, вийшовши з авто на вітряні морські схили,
ви ступите у воду так, як ступають з даху.
вірити в щось – значить із усієї сили
відчувати гостру відсутність страху.

моя голова без витягів і витяжок вміщується
в ранок із присмаком кукурудзи
оволодіває собою як музичним інструментом
повторює кілька вчорашніх акордів –
якщо не вмієш розмовляти з собою
навчись говорити з власними конспектами

весь досвід – кількаденна неголеність
наш досвід живе не довше за дощового черв’яка
або: наш досвід триває поки йде дощ
от черв’яка можна розрубати на кілька рівноживих половинок
чи можна зробити щось подібне з досвідом?

ранок завжди сповіщає
тому я хотів би щоб він не розкладався
як тіло напхане консервантами
кожен предмет затиснутий у власну енергію
радіо чи газета – стільки радості стільки болю приносять події
у Бангладеш повінь замочила десятки людей поки я спав
їхній досвід тривав доки йшов дощ
а мені навіть не приснилося нічого страшного

люди стаються зі мною як ситуації
які постійно потрібно розв’язувати:
жінка з написом «Охорона»
панк з банданою на голові всипаною інь-янами
водій з крилами ангела намальованими на шкірянці
ніхто не роз’яснить що мені снилося прикурюючи цигарку

мені снилося що йде дощ як не крути
а це має певну дотичність до подій у Бангладеш
або: до кількаденної неголеності
до її хрипкого і низького голосу
у розмові з власними конспектами

мій досвід – триває

розмірковуючи над навколишнім середовищем, як над
комп’ютерною грою типу стратегії чи бродилки,
я усвідомлюю, що, навіть виглянувши із вікна,
нас охоплює стан, до якого ми ще не звикли, –

вся суть зводиться до нових місій та рівнів
без жодних емоцій – вони не прописані у програмі.
люди мають бути чіткі, які б не були вони різні –
на клаві немає кнопок для вживання хоча би граму

наркотика чи алкоголю, навіть ранкових полюцій
не може бути – це помилка матричного процесу.
віртуальна реальність – виток дарвінської еволюції.
в куточку курять Копернік, Ньютон і Цельсій.

а якщо душа не лежить до вгрузання у графіку,
якщо у рівні прокачки героя не полягає прогрес,
то можеш, скачавши голограму, потрапити в Африку,
або накласти на себе руки, не забувши натиснути Ctrl+S.

до ландшафтів звикають як до людей як до способу мислення
як до шкідливих звичок видихають дим за обрій у інший ландшафт

у природному стані ландшафт одноманітний якщо не дивишся на нього століттями
так само і людина розкладається і хробаки це вже інший ландшафт

інколи я ще можу виокремити себе серед ландшафту
у стрибку відірвавши обидві ноги від нього або дивлячись на долоні або кліпнувши

чи вдасться виокремитися за мить до початку дощу
інакше стану такими ж краплями і не зможу зібрати себе розмитого

можна здійснити самогубство ландшафту повісити його лягти чи покласти під поїзд
можна змиритися з ним і вигулювати один одного як псів

цей папір хоч і не є рельєфний але утворює певний ландшафт
і сила пробілів підказує що ландшафт людини це не тільки тіло

дивлячись на велич
і спроби здаватися дивним,
я згадую безліч
подібних.

смішно і гірко,
коли замість партитур –
у музиканта горілка
в голові і гламур.

розуму багато не потрібно,
достатньо – дієвого,
з місцем рибним,
де ходив Ієгова.

розум мусить бути влучний,
як емблема,
щоб розумів і вуличний
бомж, і богема.

головне серед дивного,
як заповідав Тесла,
щоб – мислила людина,
а не воскресла.

от зі співбесідником
подібного рангу
і можна досидіти
до самого ранку.