Овидий - Любовні елегії. Мистецтво кохання

Слушно прошу: хай мене любить та, яка вполювала,
Чи нехай змусить мене, здобич, — її щоб любив.
Ой, щось я високо взяв!.. Аби лиш давалась любити!
Хай Кітерея {9} 9 4. Кітерея — Венера; від Кітери, острова, що при вході в Лаконську затоку, де була давня святиня Венери. сама вчує слова тих благань!
Не відкидай же того, хто служитиме вік тобі вірно,
Хто обіцяє тобі щиру, сердечну любов!
Не вирізняє мене прославлених предків імення:
Рід мій од вершника {10} 10 8. Од вершника … — йдеться про т. зв. вершницький, середній із трьох станів римського суспільства. йде, не од високих вельмож.
Поле моє щоб зорать, не треба плугів незчисленних,
[10] Витрати скромні в обох — матері й батька мого.
Феб зате й дев’ять супутниць його, й виноградарів батько {11} 11 11. Виноградарів батько — Вакх; далі — також Ліей, Лібер (той, що розв’язує тугу чи звільняє від неї). —
Захист мій, з ними й Амур, він тобі й вибрав мене;
Й вірність несхитна моя, життя, від переступу вільне,
Щирість, рум’янець лиця, — сором’язливості знак.
Тож і не пурхаю, як той ласун, із квітки на квітку, —
Тільки про тебе, повір, буде турбота моя.
Тільки з тобою б мені, скільки Парки літ наснували,
Жити й під тихий твій плач, сум твій умерти б мені.
Будь же взірцем, щасливим взірцем пісень моїх — буду
[20] В пісні щоденній моїй гідний такого взірця!
Вславила пісня Іó {12} 12 21-24. Іо — дочка річкового бога Інаха, жриця Юнони, коханка Юпітера. Ревнива Юнона обернула Іо в корову і звеліла багатоокому велетові Аргосу стерегти її; після того, як Аргоса вбив Гермес, Юнона наслала на Іо невідчепного ґедзя. Далі йдеться про Леду, дружину спартанського володаря Тіндарея (в неї закохався Юпітер, звабивши її в образі лебедя), та про Європу, що її викрав Юпітер, перемінившись у бика. , що рогів налякалась; так само —
Й ту, яку звабив, було, в образі лебедя, бог.
Й ту, яка морем пливла на бикові (оманливий образ!),
З остраху в ніжній руці вигнутий стиснувши ріг.
Так уславлятиме й нас моя пісня по всьому світу,
Будуть повік, щось одне, — ймення твоє і моє.

Буде й твій чоловік із нами на тій же гостині…
Хай би в останній вже раз він за столом тим приліг!
Отже, тільки як гість поглядатиму я на кохану?
Іншому радість така — бути так близько при ній?
Іншого, тулячись тілом усім, ти пестити будеш?
Інший, коли закортить, шию обніме твою?
Ти не дивуй, що двовидих мужів {13} 13 7. Двовидих мужів … — йдеться про кентаврів. за вином спонукала
Битись Атрака дочка {14} 14 8. Атрака дочка — Гіпподамія, дружина Пірітоя, володаря лапітів, міфічного гірського племені у Фессалії; через неї під час весілля зчинилася бійка між лапітами і кентаврами. — краля ж була серед краль!
Я, хоча ліс — не мій дім, хоч я — не півкінь-півлюдина,
[10] Все ж не вгамую руки — якось торкнуся тебе!
Слухай, як нині бути тобі, поради ж тієї
Хай не розносять вітри — Евр чи поривистий Нот.
Отже, раніше від мужа приходь — на що сподіваюсь,
Годі сказати, але — дещо раніше приходь!
А як приляже й він — побіч нього, ласкава, цнотлива,
Ляж собі й ти, а мене… ніжкою потай торкайсь.
Зиркай на мене, вловлюй знаки, читай із обличчя,
Натяк помітиш тонкий — натяком відповідай.
Порухом брів поведу найсердечнішу мову з тобою,
[20] Пальці промовлять; вином — слово черкну на столі.
Наша грайлива любов спливе тобі раптом на думку —
Тут же рум’янця свого пальцем великим торкнись.
А пригадаєш таке, за що мовчки б мені докоряла, —
Пальцями знизу візьмись легко за вушко своє.
Будуть, мій світе, тобі до душі і слова мої, й дії, —
Перстень на пальці крути — я зрозумію той знак.
Як вівтаря — так торкнися стола, коли мужеві хочеш, —
Він заслужив на таке! — всяких назичити бід.
Що намішав він тобі — хай сам, порадь йому, вип’є,
[30] Нишком прислузі кивни, що ти бажала б сама.
Келих, надпивши, пустиш по колу — перехоплю я
І пригублю саме там, де ще тепло твоїх уст.
А подасть муж тобі те, що сам спочатку надкусить,
Наїдок той відхили — він не для губок твоїх.
Не дозволяй, щоб твою обвивав він шию руками,
Й ти до нечулих його не прихиляйся грудей.
Пальцем пуп’янків-перс не дозволь йому і торкнутись,
А про цілунки палкі — то й говорити дарма!
Як поцілуєш його — при всіх у коханні зізнаюсь:
[40] «Мій поцілунок!» — гукну, — й підуть у хід кулаки.
Все це принаймні спостережу. Та ще ж є накидка…
Що приховає вона?.. Страх огортає сліпий!
Не притуляй же стегно до стегна, а литку — до литки,
Ногу струнку від його, грубої, одаль тримай.
Не врахувати страхів, бо й пустот моїх не врахувати,
Сам собі приклад подав — сам і страждаю тепер!
З любкою в нетерпеливій жазі своє діло солодке
[50] Ми під полою, було, вправно вели до кінця.
З іншим того не роби! А щоб і підозри не мав я —
Краще накидку одкинь, що потаємне скрива.
Мужа до чарки схиляй раз од разу (але без цілунків!),
І, поки питиме він, чистого все підливай.
А як догодить собі, у вино як порине, в дрімоту, —
Чим нам зайнятись тоді, місце підкаже й пора.
Станеш, додому готова вже йти, то й ми — за тобою,
Тільки не збоку іди — будь у самій гущині.
Знайдеш мене в тій юрбі, а ні — знайду тебе сам я, —
Тут уже ґав не лови — сміло торкайся мене!
Ну, але що з тих порад? Вони — на якусь там годинку!
[60] Ніч завітає-таки — й любощам нашим кінець!
На усю нічку замкне її муж, а я зі сльозами
Лиш до жорстоких дверей милу свою проведу.
Буде цілунки зривать з її вуст, і не тільки цілунки!..
Що даєш нишком мені — муж своїм правом бере.
Лиш неохоче давай (це ти можеш!), немовби з принуки,
Ласку без ласки зроби, а без любові — любов!
Тож, коли просьба моя має силу, — нехай не відчує
Втіхи ні він уночі, ні — що й казати вже! — ти.
Та хай там як уже буде вночі, а ти мені вранці
[70] Впевнено, твердо скажи, що не кохала його.