Овидий - Любовні елегії. Мистецтво кохання

Поки пригаснув мій шал, якщо направду ти друг мій, —
Руки в заліза мені (так їм і треба!) закуй!
Бо в тому шалі, сліпець, на кохану я замахнувся —
Сльози, покривджена, ллє.. От божевільна рука!..
Міг я тоді й на батьків найдорожчих зняти правицю,
Наче дикун, кулаком міг погрозити й богам.
Що ж? Чи Аянт {20} 20 7-8. Аянт (Аякс) — двоюрідний брат Ахілла; у нападі божевілля перебив стадо, мавши його за ворожих ахейців. , що в руці мав щита із семи шарів шкіри,
На пасовищі з мечем, буйний, не впав на овець?
Чи нещасливий Орест {21} 21 9. Орест — син мікенського володаря Агамемнона і Клітемнестри. Його за вбивство матері довший час переслідували Еринії, підземні богині. , що за батька на матері мстився,
[10] Зброю звести не посмів проти підземних богинь?
Я ж — коханій своїй скуйовдив зачіску гарну —
Личила навіть така, навіть скуйовджена, їй,
Кралі над краль!.. Такою, скажу, дичину гнала луком
Діва, Схенея дочка, серед менальських яруг;
Сльози й критянка лила, коли Нот {22} 22 14-15. Схенея дочка — Аталанта, славетна мисливиця. Критянка — Аріадна, що допомогла Тесеєві вбити потворного Мінотавра і випровадила його за допомогою рятівної нитки з Лабіринта, але, Тесей, повертаючись до Афін, покинув її. Нот — південний дощовий вітер. вітрило Тесея
Гнав усе далі, а з ним — ті обіцянки пусті.
Так і Кассандра {23} 23 17. Кассандра — наділена даром пророцтва дочка троянського володаря Пріама. Після падіння Трої вона сховалася за вівтарем Афіни (Мінерви), але її спіймав і збезчестив Аякс Локрійський. , — хай і стрічки священні в волосі, —
Впала, Мінерво, колись перед твоїм вівтарем.
Хто тут «Безумче!» не скаже мені, хто — «Варваре лютий!»
[20] Лиш не вона: їй вуста острах раптовий скував.
Тільки обличчям німим, без слів, мені докоряла,
Втім, її сльози без слів винесли вирок мені.
Краще були б од рамен мені руки повідпадали,
Краще б я втратити мав добру частину себе!
Сам проти себе я силу свою спрямував, божевільний, —
Не вгамувавши її, кари таки заслужив!
Знати не хочу я вас, прислужники злочину, вбивства,
Руки! У пута мерщій! Пута вготовлено вам!
От якби я з-між квіритів когось непримітного вдарив,
[30] То поплатився б, а тут — кривда владáрці моїй!
Приклад зухвальства подав нам Тідід {24} 24 31. Тідід — Діомед, що в одному з боїв під Троєю поранив Венеру. : завдав він богині
Першим удар; нині — я злочин його повторив.
Меншим злочинцем, одначе, був той: на ворога йшов-бо,
Я ж присягавсь їй: «Люблю», я ж їй і болю завдав.
От і готуй переможну ходу, звитяжним вінчайся
Лавром і жертву складай Батькові вишніх богів {25} 25 36. Батько… богів — Юпітер. !
Хай стоголоса юрба, біжучи при твоїй колісниці,
Славить за мужність тебе: гору над жінкою взяв!
Хай твоя жертва сумна йде попереду, простоволоса,
[40] З остраху личко бліде, а на блідоті тій — кров.
Краще б од губ моїх губки її синцями взялися,
Краще б мій зуб жартома знак їй на шиї лишив!
Врешті, якщо я кипів, як скипає потік каламутний,
І поривався, сліпець, тільки за гнівом сліпим, —
Чи лиш прикрикнуть не міг, — вона ж і так сторопіла, —
Замість грозитися їй, наче метати громи?
Й туніку врешті на ній (не подвиг і це!) розірвати
Лиш до середини б міг — далі б і пояс не дав.
Я ж (дикун дикуном!) над чолом за волосся вхопивши,
[50] Слід свого нігтя лишив на її ніжній щоці.
Мов заніміла вона. На обличчі — ані кровинки,
Камінь пароських верхів {26} 26 52. Камінь пароських верхів … — мармур із Пароса, острова в Егейському морі, вирізнявся особливою білизною. білим таким не бува.
Я спостеріг, як нещасна тремтіла всім своїм тілом, —
Так на тополю тремку вітер не раз налетить.
Так під Зефіром легким здригається очеретина,
Так, коли з півдня війне, збрижиться тиха вода.
Далі їй стриматись годі було — пролилася сльозами,
Так із-під талих снігів струмінь живий забринить.
Ось і відчув я тоді весь тягар свого дикого вчинку,
[60] Сльози ронила вона, я — наче кров’ю спливав.
Тричі їй впасти до ніг (ану ж простить) поривався —
Тричі сахалась моїх, і недаремно, долонь.
Ти ж у відплату, прошу (відплата — біль полікує),
Щоки й мені порани нігтиком гострим своїм!
І не жалій ні очей, ні волосся мого, а що слабші
Руки твої — не біда: гнів тобі сили додасть.
А щоб не муляв очей мого вчинку доказ ганебний, —
Знову, як гарне було, гарно волосся вклади!

Є така… Хто б то про звідницю ту дізнатись хотів би, —
Слухайте! Є тут така, сива, — Діпсадою звуть {27} 27 2. Діпсадою звуть … — ім’я походить від грецького слова dipsa — спрага . .
І недарма: не доводилось їй ще ні разу тверезій
Матір Мемнона {28} 28 4. Матір Мемнона — ранкова зоря (Аврора, Еос). стрічать, що на ясних рисаках.
Магів науку збагнувши до дна й заклинання еейські {29} 29 5. Заклинання еейські — від назви острова Ея, де жила чаклунка Кірка (Цірцея), що обертала людей на тварин. ,
Може до першоджерел ріки вернути прудкі.
Знає, чим сильна трава, чим — нитка на веретені,
Чим — від гарячих кобил хіттю насичений слиз.
Варто намислити їй — вповивається хмарами небо,
[10] Варто намислити їй — сонце виблискує знов.
Бачив я: в небі зірки (повірите?) кров’ю спливали,
Бачив я: кров’ю взялось Люни сріблясте лице.
У темноті, так гадаю, вона шугає між тіней,
Пір’ям — птаха нічна — тіло прибравши старе.
Так я гадаю, та й чутка така, що мовби подвійні
В неї зіниці, а в них — хижий подвійний огонь.
Може дідів вона й прадідів теж із могил викликати,
Може химерами слів твердь розбивати земну.
Й це ще не все: завзялась на шлюби вона доброчесні —
[20] А красномовності тут, пакісній, не позичать!
Випадок свідком зробив і мене: через двері подвійні
Я ненароком почув, як вона мову вела:
«Вчора щасливець один закохавсь, моя радосте, в тебе —
Ні на хвилину, кажу, з тебе не зводив очей.
Це ж і не диво: вродою ти не уступиш ні óдній,
От лише вроді — гай-гай! — рівний потрібен убір!
Хочу, щоб щастя твоє було твоїй вроді до пари:
Будеш багатою ти — вбогість мені не страшна.
Вадила досі тобі неприязна Марсова зірка,
[30] Марс відійшов, а тому — вже під Венерою ти.
Щастя одразу ж чекай: поглянь, багатий коханець
Прагне тебе, й чого брак — рад він те дати тобі.
Він ще й з обличчя рівня тобі; якщо б купувати
Не намірявся тебе — варто б самого купить».
Та зарум’янилась. Гарний той стид (рум’яне — по білім) —
Вдаваний; справжній, однак, часто на шкоду іде.
«Очка потупивши, ти не дармуй — розмірковуй при тому,
Скільки б міг дати тобі кожен з свого гаманця.
Може, за Тація {30} 30 39. Тацій — Тит Тацій, легендарний володар італійського племені сабінів, сучасник Ромула; сабінянки славилися простотою звичаїв. ще, сабінянка й не помишляла,
[40] Строга жона, щоб її потай кохав не один.
Нині — десь в інших краях до зброї Марс закликає,
В нас, містом сина {31} 31 42. Місто сина … — Рим, що його заклали нащадки Енея, сина Венери. свого, — мати Венера рядить.
Бавляться — гарні; цнотлива — це та, яку й не просили,
Тож, коли ти не з тупих, — мужа вистежуй сама!
Спершу — зморшки розгладь, чоло гладеньким хай буде:
Через ті зморшки, бува, діло все йде шкереберть.
Луком своїх женихів Пенелопа на міць вивіряла —
Хто на що здатний, а лук — з рога твердого, зауваж.
Неспостережно спливає-летить баламутка-година,
[50] Рік поспішає, стрімкий, коней пустивши учвал.
Мідь у роботі блищить, убір — на те, щоб носити,
Дім, де ніхто не живе, в плісняві скніє гидкій.
Врода, якщо не пасе її хтось, — старіється, в’яне,
Мало їй лиш одного, мало їй двох, щоб цвіла!
З повного вхопиш собі — то певніше й заздрості менше;
Вовк бере здобич собі серед численних овець.
Ну а поет твій, крім віршів нових, тебе чим обдарує?
А залицяльник-багач — той не скупий на дари.
Сам бог співців {32} 32 59. Бог співців — Феб-Аполлон. , у плащі золотім, б’є у струни співзвучні
[60] Ліри, й та ліра його — золотом сяє уся.
Щедрого, любко, вважай, обдарованішим від Гомера,
Бо дарувати, повір, — теж неабиякий дар.
Також не гребуй і тим, хто за гроші придбав собі волю:
Крейдою знак {33} 33 64. Крейдою знак … — йдеться про рабів, яким позначали ноги гіпсом. на нозі — це не така вже ганьба.
Та не зловись на зображення предків закопчені, з воску, —
Прадідів славних собі, вбогий коханцю, бери!
Вже коли красень такий, то нічка — без подарунку?..
Бідний?.. До друга свого хай по підмогу спішить!
Не набивай лиш ціни, поки сіті іще напинаєш:
[70] Може втекти дичина; зловиш — тоді вже гнуздай!
Варто вдавати жагу: хай вірить, що гинеш без нього,
Тільки гляди, щоб любов не без віддяки була.
Рідко годися на ніч: „Голова болить“, — можна збрехати,
Можна й Ісіду згадать — лиш би відмовка була.
Іноді все ж допускай, щоб чекання звичним не стало,
Щоб від постійного „ні“ не охолола любов.
Двері — глухі до благань, для дарів — хай будуть гостинні,
Хто вже з тобою, нехай чує суперника плач.
Скривдила — гнівайсь на нього сама, мовби ти була в кривді:
[80] Кривдою — кривду його, губки надувши, розвій.
От тільки гніву свого на довго ти не розтягуй:
Довго триватиме він — може в злобý перейти.
Ще ж, коли треба, очка сльозу хай уміють пускати,
І неабияк, а так — щічки щоб мокрі були.
А баламутиш когось — ламати присягу не бійся:
З волі Венери — й боги будуть глухими до скарг.
Хитру служницю й раба ти маєш привчити до того,
Аби шептали йому, що тобі краще купить.
Дещо й для себе хай просять вони: з багатьох по крихтині —
[90] Й так, до зернини зерно, — з часом постане гора.
Мати, сестра, годувальниця хай оббирають коханця:
Більше тягтиметься рук — швидше горі тій рости.
А як не зможеш уже в інший спосіб дарів вимагати, —
Чимось смачним нагадай про уродини свої.
Дбай, щоб кохав, але не дрімав — суперник хай буде:
Без суперечок любов палу не має свого.
В спальні — хай іншого бачить сліди, куди лиш не гляне,
Як і на шийці твоїй — від поцілунків палких;
Ще ж, особливо, — від інших дари. А ти їх не маєш? —
[100] То на дорозі Святій {34} 34 100. На дорозі Святій … — тобто на головній вулиці Рима. можеш придбати будь-що.
Виманиш вдосталь — скажи, щоб геть усього не збувався.
Дещо — позич, та не з тим, щоб віддавати колись.
Наміри — в мові солодкій ховай, лестú, щоб нашкодить:
Меду солодкість, бува, вбивчу отруту таїть.
Матимеш те на умі, чим, бувала, з тобою ділюся,
Й тих настанов, що даю, з вітром не пустиш, то, вір, —
Поки життя, будеш вдячна мені, а вмру — побажаєш,
Щоб не гнітила земля тлінного праху мого».
Ще щось казала, та тут мене зрадила тінь моя власна, —
[110] Так і свербіла рука — ледь я не вирвав старій
Пасем рідкої її сивини і понабрякалих
Від перепою очей, ледь не подряпав їй лиць.
Хай же боги тобі старість пошлють неприхисну, убогу,
Шереги зим і жагу, що й не вгасити нічим!