Овидий - Любовні елегії. Мистецтво кохання

Кожен коханець — вояк, табори свої є в Купідона.
Аттіку {36} 36 2. Аттік — приятель, що йому Овідій адресує цей твір. , друже, повір: кожен коханець — вояк.
Вік, що годиться війні, Венері — також годиться:
Гидко старому йти в бій, гидко — й кохати йому.
Духу, завзяття того, що од воїна жде полководець, —
Дівчина — юна краса — жде од коханця свого.
Сон — в обох сторожкий; на землі спочивають обоє,
Двері коханки один, другий — вождя сторожить.
Доля вояцька — далекі шляхи; відішли кудись милу —
[10] Вслід і коханець іти хоч на край світу готов.
Гори постануть — долатиме їх, долатиме й ріки,
Ширші удвічі від злив, стопче й замети сніжні.
Морем пливти — відмовки в хмурних не шукатиме Еврах,
Чи у зірок: ось, мовляв, бурі віщують вони.
Хто, крім коханця, крім вояка, просто неба терпів би
Ночі холодні, а ще — зливні, зі снігом, дощі?
Шлють вояка, щоб розвідати все, у табір ворожий,
Ворог — суперник — не дасть ока й коханцю зімкнуть.
Той облягає міста, цей — любки своєї пороги,
[20] Брами виломлює той, двері зачинені — цей.
На ворогів, що поринули в сон, не раз нападали —
І безоружних юрбу збройна вкладала рука.
Так от упали жахні й фракійського Реса {37} 37 23. Рес — фракійський володар, союзник троянців. Діомед з Одіссеєм (Уліссом) під час нічної вилазки вбили Реса й викрали його коней. загони,
Кинуть господаря вам, коні баскі, довелось!
Часто й закоханий жде: лиш засне чоловік його любки —
Зброю пускає свою, поки хропе той, у хід.
Пильний загін обійти сторожів і дозорців — то справа
І вояка, і твоя, бідний коханцю, також.
Марс ненадійний, Венера — хистка: подоланий — знову
[30] В лавах, а падає той, хто, наче скеля, стояв.
От і стверджуй тепер, що любов — заняття лінивих:
Ні! Винахідливість тут ціниться теж над усе!
До Брісеїди велет Ахілл приохотивсь, до бранки, —
Ворога, Трої сини, поки нагода, січіть!
Гектор до бою рушав із обіймів жони, Андромахи,
З рук Андромахи він брав сяючий міддю шолом.
Вождь над вождями Атрід, побачивши буйноволосу
Віщу Пріама дочку {38} 38 38. Пріама дочка — Кассандра, в яку закохався Агамемнон (Атрід). , мов остовпілий стояв.
Ба, навіть Марс упіймавсь {39} 39 39. Марс упіймавсь … — про це див. «Одіссею» (VIII, 266 наст.). у хитро сковані сіті —
[40] В цілому небі про це довго шептались усі.
Я ото геть збайдужів: для дозвілля народжений, видно,
В тіні, на ложі м’якім духом поникнув, розм’як.
Та закохався — і глянь: увесь я в турботі про милу,
Й знову у таборі я, знову — Венері служу.
Знову я, бач, бойовий: поєдинки нічні затіваю…
Хочеш прогнати нудьгу? Рада моя: полюби!

Рівною тій, що фрігійським судном пливла від Еврота {40} 40 1. Пливла від Еврота … — мова про Єлену, що її викрав у Менелая Паріс. Еврот — річка у Спарті. ,
В лютій зіткнувши війні двох своїх чоловіків,
Рівною Леді, з якою, було, приховавшись під білим
Пір’ям, коханець-хитрун в образі птаха зійшовсь,
Рівною теж Амімоні {41} 41 5. Амімона — одна з дочок Даная; закохавшись, Нептун (Посейдон) тризубцем пробив для неї джерело в посушливій Арголіді. , що з дзбаном, який їй волосся
Взяте у вузол тиснув, полем безводним ішла, —
Ти була, от і боявсь я орла і бика, одне слово, —
Всіх, в кого Батька богів міг обернути Амур.
Нині вже я не тремчу: зцілився, врешті, душею —
[10] Вже до обличчя твого не прикипає мій зір.
В чом тут річ?.. А в тому, що ти… жадаєш оплати —
Й серцем до тебе тому якось я враз охолов.
Поки ти щира була, я любив тебе — душу і тіло;
Нині ж пороком душі вражене й тіло твоє.
Глянь на Амура — голе хлоп’я, мале ще, невинне,
Навіть одежі нема — світиться тілом усім.
Сина Венери велиш до рахунків брудних залучати?
В нього, щоб кинуть мідяк, пазухи навіть нема.
До навісних ні Венера, ні син її воєн нездатні, —
[20] Їм і не личить платня, невойовничим богам.
Ну а повія — з будь-ким, лише б у ціні їм зійтися,
Ляже за будь-який гріш, кривдниця тіла свого.
Втім, проклинає й вона захланного звідника владу:
Що ви з охотою, те — з примусу робить вона.
От ви тварин нетямущих візьміть, на них подивіться:
Тут вони (чи не ганьба?) наче мудріші від нас.
Таж ні кобила з конем, ні корова з биком не за плату
Сходяться; даром баран обрану має вівцю.
Жінка, вона лиш одна, чоловіка обскубає радо,
[30] Платять за ніч тільки їй, можна купить лиш її.
А продає — що смакує обом, чого прагнуть обоє,
Лиш нагороду чомусь не розділяє на двох.
Чом же любов, жадану обом, від обох їх залежну,
Та — чомусь продає, той — лиш купує чомусь?
Чом же на шкоду мені, а тобі — на зиск насолода,
Хоч, аби мати її, — діяти треба обом?
Зле, коли свідок підплату бере — й ламає присягу,
Зле, як поповнення жде скринька хапуги-судді,
Сором, коли бідака за гроші суддя захищає,
[40] Сором — коли на брехні гроші згромаджує суд.
Сором множити статок батьків оплатою з ложа,
Сором, як врода твоя — крамом і зиском стає.
Те, що не має ціни, — по праву оціненим буде,
А продається любов — зайва віддяка тоді.
Хто щось купив, той вільний уже: сплативши належне,
Тут же твоїм боржником бути він перестає.
Не поспішайте, красуні, за ніч платню призначати:
Зиск, що із брудом прийшов, брудом і буде для вас.
Чи помогли самій жриці {42} 42 49. Жриця — Тарпея, весталка, яка за наручні прикраси відкрила сабінянам ворота в римську фортецю. Самі ж сабінські вояки закидали зрадницю щитами, бо й щити — своєрідна прикраса у вояцьких руках. колись наручні прикраси? —
[50] Тих же сабінян щити стали могилою їй.
Лоно, що з нього на світ появивсь, прорізав залізом
Син {43} 43 52. Син — Алкмеон, учасник походу проти Фів. Убив свою матір Еріфілу, щоб помститися за батька: той загинув на війні, куди послала його підкуплена Еріфіла. — на це вбивство жахне через намисто пішов.
Інша річ — багачі. В них не сором брати дарунки:
Щоб одарити когось — є з чого їм зачерпти.
Так із рясної лози виногрона чому б не зірвати?
Може, збідніє на плід щедра феаків {44} 44 56. Феаки — описані в «Одіссеї» міфічні жителі острова Схерії, який згодом ототожнювали з Керкірою, куди буря занесла Одіссея. земля?
Вбогий коханець — то пошануй його вірність, турботу —
Все, чим багатий, тобі, милій своїй, віддає.
Славити ж вас, достойні хвали, красуні, — то це вже
[60] Справа моя: будь-яку вславлю мистецтвом своїм.
Одяг зотліє колись, самоцвіти зітруться і злото —
В пісні, тільки у ній — непроминальна хвала.
Втім, на дари не скуплюсь — обурююсь їх вимаганням:
Просиш — я відвернусь, а не проситимеш — дам.