Тарас Шевченко - Кобзар [Вперше зі щоденником автора]

Великою радістю для Шевченка були й візити до Максимовичів – давня дружба з Михайлом Олександровичем доповнювалася захопленням від його молодої дружини Марії Василівни: «Какое милое, прекрасное создание. Но что в ней очаровательней всего, это чистый, нетронутый тип моей землячки. Она проиграла для нас на фортепьано несколько наших песень. Так чисто, безманерно, как ни одна великая артистка не умеет» (V, 213).

Були ще й ще візити, зустрічі, розмови…

Підсумок вражень півмісячного перебування в Москві – у щоденниковому записі: «В Москве более всего радовало меня то, что я встретил в просвещенных москвичах самое теплое радушие лично ко мне и непритворное сочувствие к моей поэзии. Особенно в семействе С. Т. Аксакова» (V, 219).

Знову в Петербурзі…Повернувшись до Петербурга, Шевченко опиняється у вирі літературного і громадського життя, незрівнянно бурхливішого, ніж у 40-і роки. І його всі ждуть: українці столиці – як свого апостола; в ліберальних і демократичних літературно-мистецьких колах – як поета, що тяжко постраждав за слово правди; поляки, недавні засланці, – як побратима; молодь російських революційно-демократичних гуртків (молодше щодо Шевченка покоління – це не тільки 22-річний на той час Добролюбов, а й 30-річний Чернишевський, яких у радянські часи оголошувано мало не вчителями Шевченка!) – ця молодь сподівалася знайти в ньому свого союзника.

Українське громадське і літературне життя в Петербузі відчутно пожвавлюється наприкінці 50-х років. Тон йому задавали колишні кирило-мефодіївці – В. Білозерський, П. Куліш, М. Костомаров, навколо яких гуртувалися давні їхні симпатики і «неофіти» українства. Повернення Шевченка дало новий потужний стимул українському життю в Петербурзі, і мабуть, невипадково влітку 1858 року починає діяти в столиці імперії українська Громада. Члени Громади сходилися на свої зібрання у Ф. Черненка, П. Куліша, М. Костомарова, В. Білозерського, З. Недоборовського, отця Менчиця. За свою основну мету Громада ставила видавничу та освітницьку діяльність. За її дорученням у жовтні 1858 року П. Куліш звертається до Міністерства освіти з проханням про дозвіл на видання журналу «Хата» (повна назва: «Хата, южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства»). Хоч журнал мав бути не політичний, Міністерство звернулося до Третього відділення і на підставі його відзиву відмовило Кулішеві. Тоді Громада надумала компенсувати брак журналу низкою альманахів: «Хата», «Левада», «Пасіка», «Гумно». Але й цей задум не вдався: вийшов, 1860 року, тільки один випуск альманаху «Хата». Пізніше Громаді вдалося добитися видання журналу «Основа», який на три роки (1860–1862), до свого закриття, став трибуною українського культурного життя і здобув визнання також і серед російської інтелігенції. Шевченко брав активну участь і в підготовці «Хати» та «Основи», і в усій діяльності Громади.

Київська та харківська Громади заходжуються коло організації недільних шкіл. Великою заслугою «Основи» (і особисто Куліша) було вдосконалення українського правопису, основні норми якого запанували в українській писемності (так звана «кулішівка»).

Українці в Петербурзі не були відокремлені від усього столичного життя. Літератори з-поміж них, люди мистецтва і культури, впливові службовці нерідко були помітними постатями в колах столичної інтелігенції, відвідували літературні гуртки, брали участь у різних культурних та громадських акціях. Що ж до Шевченка, то на нього був особливий «попит».

Творчість Шевченка та його особиста присутність у громадянському житті Петербурга допомогли російській революційній демократії скласти адекватніше уявлення про національні прагнення українців та викликати повагу до цих прагнень.

Серед видатних російських письменників, які приязно спілкувалися з Шевченком і залишили свої спогади про нього – І. С. Тургенєв, М. С. Лєсков, Я. П. Полонський.

Тим часом на початку 1859 року в Ляйпцігу вийшла книжка «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки». В ній були надруковані «Кавказ», «Холодний Яр», «Думка» («Як умру, то поховайте»), «Розрита могила», «Думка» («За думою дума роєм влітає…»), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»

Книжка швидко розійшлася не тільки поза межами Росії, але й нелегальними каналами потрапляла в Петербург, Москву, Київ та інші міста.

Особливе враження справила вона на Західній Україні, де саме народжувався потужний рух за орієнтацією на українську національну цілість, а не на Будапешт, Варшаву чи Москву.