Данте Алигьери - Божественна комедія

59. Егіна – острів недалеко від Афін, названий так по імені німфи, яку тут кохав Юпітер. Злопамятна Юнона наслала на острів страшенну моровицю, від якої загинули всі звірі і птахи і майже всі люди. Цар Еак, син Юпітера і Егіни, один з небагатьох уцілілих, звернувся до свого батька з благанням подарувати йому стільки ж громадян, скільки мурашок живе на його священному дубі. Так виникло плем’я мірмідонів (грецьке – мурашка) (Метам. VII, 523 – 657).

109 – 120. Я був з Ареццо… – Говорить алхімік Гріффоліно, родом аретинець. Він сказав недоумкуватому Альберо, чи то синові, чи то улюбленцю єпископа Сьєни, що вміє літати в повітрі, і той просив Гріффоліно навчити його цього мистецтва. Та дурний не став Дедалом, а Гріффоліно встиг нажитись на уроках. Розгніваний Альберо звинуватив свого вчителя в атеїзмі, і єпископ сьєнський спалив того на вогнищі як єретика, тобто не за те, за що він опинився в царстві тіней, а тому що Мінос, знаючи, в чому Гріффоліно винен, засудив його як алхіміка і послав у десятий схов Лихосховів. Алхімія вважалася дозволеним мистецтвом, але Гріффоліно, напевно, зловживав нею для підробки металів.

124. А другий прокажений… – алхімік Капоккйо, що сидів «спина до спини» з Гріффоліно. Стрікка – мабуть, Стрікка деї Салімбені, брат Нікколо, що прогуляв батьківську спадщину.

127 – 129. Нікколо – Нікколо деї Салімбені (за іншими відомостями – деї Бонсіньйорі). Він увів звичай смажити дичину на вугіллі гвоздики (квіткові бруньки гвоздикового дерева). Для цього він сім’я вніс гвоздики найперший в ґрунт і з садових див линули урожайні втішні ріки (бо звичай цей там прищепився).

130. Товариство, до якого належали Стрікка і Нікколо, називалось марнотратним товариством і складалося з дванадцяти молодих сьєнців, які вирішили прогуляти свої багатства. Серед них був Лано, що потрапив у Пекло як марнотрат (ІІ. XIII, 120).

131. Качча – Качча деї Шаленгі, уродженець Ашано.

132. Засліплений – прізвисько Бартоломео деї Фолькаккьєрі.

136 – 139. Капоккйо, спалений у Сьєні в 1293 p., був шкільним товаришем Данте. Він мав великий дар наслідування – мавпування.

1 – 12. В часи, коли Юнона відомщала… – Коли Юпітер покохав Семелу, дочку фіванського царя Кадма, Юнона, набравши вигляду її годувальниці, порадила їй упросити Юпітера з’явитися в усій його славі, і це видовище спопелило Семелу. Потім Юнона повернула свою помсту на Іно, сестру Семели, яка вигодувала її сина Вакха. Вона наслала безумство на чоловіка Іно, орхоменського царя Атаманта, і той, прийнявши свою дружину і синів за левицю і левенят, розтрощив об камінь одного з них, Леарха. З другим немовлям, Мелікертом, збожеволіла Іно кинулась у море.

16 – 20. Гекуба – вдова троянського царя Пріама. Коли загинула Троя і вмер Пріам, Гекубі, неволею закованій тяжкою (у полоні в греків), довелось побачити смерть своєї дочки Поліксени, принесеної в жертву тіні Ахілла, і знайти на морському березі труп свого останнього сина Полідора. Пріам довірив його фракійському цареві Поліместору, але той забив його, щоб заволодіти привезеним ним скарбом. Гекуба вирвала вбивці очі, але від пережитих потрясінь збожеволіла і завила псицею (Метам. XIII, 404 – 575).

25 – 26. Тіні голі. – Джанні Скіккі і Мірра, фальшівники людей, тобто ті, хто видавав себе за інших.

31. Аретинець – Гріффоліно (П. XXIX, 109 – 120).

37 – 41. Мірра (див. прим. 25), дочка Кініра, кіпрського царя, запалала грішною любов’ю до свого батька і, користуючись чужим іменем і темнотою, вгамовувала свою пристрасть. Батько, викривши обман, хотів її вбити, але Міррі пощастило втекти. Боги, за її проханням, перетворили її на миррове дерево (Метам. X, 298 – 524).

42 – 45. Як той, хто там далеко… – тобто Джанні Скіккі деї Кавальканті, флорентієць. Коли помер старий Бозо ді Вінчігверра Донаті, його племінник Сімоне, брат іншого Бозо Донаті, страченого разом із злодіями, і батько Форезе, боячись, чи не залишив старий заповіту на користь інших, звернувся по допомогу до Джанні Скіккі. Джанні ліг у постіль небіжчика і, наслідуючи його голос, продиктував нотаріусові заповіт, в якому призначав якісь гроші на богоугодні справи, а на свою користь – шістсот золотих флоринів і прекрасну лошицю (пані табунів), що коштувала величезних грошей, а решту – Сімоне. Цей Сімоне був батьком Корсо Донаті, вождя «чорних» у часи Данте.

47. Забігли десь, зустрічні та попутні… – Це фальшівники грошей, роздуті водянкою, і ті, яких мучила спрага, та фальшівники слів (брехуни й наклепники), що мучаться від пропасниці і головного болю.