Данте Алигьери - Божественна комедія

82. Високий спів – «Енеїда».

84. Та як загинув, як життя скінчив. – Тобто як загинув Улісс. Дантова розповідь про загибель Улісса бере свій початок, мабуть, з післягомерівської легенди, яку передавав Пліній Старший (І ст. н. е.) і за якою Улісс, повернувшись на Ітаку, знову виплив в Атлантичний океан, заснував Лісабон (Уліссіп) і загинув під час бурі коло західного берега Африки. Данте по-своєму перероблює цю легенду.

91. Цірцея – прекрасна чарівниця, що обертала людей на тварин. Коли Улісс, пливучи додому з-під Трої, після довгих поневірянь пристав до її берега, вона перетворила супутників його на свиней, але потім повернула їм людський образ і, покохавши Улісса, цілий рік тримала його в себе (Метам. XIV, 242 – 440).

92 – 93. Гаєта – гора Цірцеї (нині Монте-Чірчелло) недалеко від того місця, де Еней поховав свою годувальницю Кайету, назвавши цей край її іменем.

94 – 102. Ні почуття до сина… – Мабуть, Улісс, охоплений жадобою знань, вирушив у фатальне плавання прямо від берега Цірцеї, не повертаючись на Ітаку, куди його поривала любов до своїх. Але можливе також і інше тлумачення: навіть любов до сина, до батька і до дружини (Пенелопи) не змогли втримати його на батьківщині, куди він повернувся після перебування у Цірцеї.

104. Сардів край – Сардинія.

108 – 109. Геркулес… стовпи поставив… – Античний міф розповідає, що по боках Гадітанської (Гібралтарської) протоки Геркулес поставив два стовпи, як межу для мореходів; це – мис Кальпе (Гібралтар) на європейському березі і мис Абіла – на африканському.

110. Севілья – в пониззях Гвадалквівіру.

111. Сетта (лат. Septa, нині Сеута) – гавань біля мису Абіла.

116. Дальші подорожі в світ сумний – дальші області, покриті Океаном.

126. Брали вліво хід. – Тобто тримали курс на південний захід від Геркулесових стовпів.

127 – 129. Під іншим полюсом я всі вже зорі… – тобто зорі південного небесного полюса. Північний небесний полюс зник за горизонтом, значить, мореходи перетнули екватор.

130 – 131. Зміст: Уп’яте сяяла на небесах… – тобто минуло п’ять місяців.

133. Гора висока… – Гора біблійного Земного Раю, яка в християнській міфології стала горою Чистилища. Як курйоз відзначимо, що в примітці до цієї терцини деякі коментатори твердили, ніби Улісс досяг берегів Америки. Справді ж, коли Данте жив у Луїджані, недалеко від Генуї, він, звичайно, міг чути, як з генуезького порту 1291 р. Тезйо д’Ор’я з братами Уголіно та Вадіно де Вівальді на двох галерах вирушили шукати нових морських шляхів до Індії та загинули безвісти, а через кілька років син одного з них поплив на їх розшуки і теж не повернувся. Мабуть, саме ці події відбилися в даному епізоді поеми.

141. Униз же ніс пішов чиїмсь велінням… – тобто велінням незнаного Уліссові іудейсько-християнського бога, який заборонив живим людям доступ до Чистилища.

4. Коли наш зір принадив інший дух… – Це інший лукавий порадник, граф Гвідо да Монтефельтро, вождь романських гібелінів, умілий полководець, який то ворогував з папським Римом, то мирився з ним. За два роки до смерті він постригся в ченці францисканського ордену кордельєрів. Помер у 1298 p.

7 – 12. Як сицилійський бик… – Мідник Перілл запропонував агрігентському тиранові Фаларіду (VI ст. до н. е.) купити мідного бика, зробленого так, що коли в нього клали страчуваного і внизу розводили вогонь, то крик спалюваного перетворювався на ревіння. Щоб випробувати прилад, Фаларід умістив туди самого винахідника.

19 – 20. О ти, хто в нашім роді ломбардськім… – Гвідо да Монтефельтро звертається до Віргілія, почувши, як той відпустив Улісса (Одіссея) словами, вимовленими ломбардським наріччям (П. І, 68 – 69), і хоче дізнатись від нього про долю Романьї, що межує з Ломбардією.

28. Романья – область Італії на північний схід від Тоскани з головними містами: Болонья, Фаенца, Імола, Форлі, Равенна, Чезена, Ріміні.

29 – 30. Од гір… до стін… – Графство Монтефельтро лежало між Урбіно і горою Монте-Коронаро, де бере початок Тібр.

37 – 39. Твоя Романья вся… – В 1278 р. права на Романью, яка раніше вважалась імперською землею, перейшли до папського престолу, але влада його була лише номінальною. Більша частина романських міст і областей була в руках окремих феодальних родів, гібелінських і гвельфських, що ворогували між собою.

40 – 42. Равенна з 1270 р. була під владою гвельфського роду Полента (герб: орел.). З 1275 по 1310 р. там правив Гвідо да Полента Старий, батько Франчески да Ріміні (П. V, 73 – 142). Йому підвладна була також Черв’я на Адріатиці.