Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

А я б геть усе поміняв би на посмішку милої,
Ту, що нас всіх і вбиває, і милує,
Бо людина живе не хлібом єдиним,
А весь світ – то єдина родина.
9.6.1990 р.

В ШКІРЯНИХ ТУЖУРКАХ
Скільки вас невимовно гарненьких
Круглий рік у полі і в гаю
В платтячках прозоро-коротеньких
В нього красувалось на...краю.
Миготіли зорі білолиці,
Місяць, ніби півень, пас курчат,
Ну а він, як Зевс на колісниці,
Все нових розшукував дівчат.
Й звісно, що знаходили таланти,
Тих, кого вдавалось обдурить,
І в жінках шукали бриліанти.
В тих, що дозволяли всім любить.
Й хоч здавалось цьому полю квітів
Не було ні краю, ні кінця,
Та усім чомусь тоді хотілось
Дуже бути схожим на творця.
На отих, що в шкіряних тужурках,
Що, як пси обнюхували всіх,
Що любов важали за розпусту,
Та старались… як побільше їх.
Й хоч любов вважали за розпусту
А жінок за бидло, за дермо,
Та впрягти не проти були в бричку
Й в ній же натягнути... за одно.
То й тягали, а діток державі...
Хай вона те бидло і глядить,
Й потім знов співали всі про Галю,
Щоб ізнов ще когось підпалить.
4.6.1990 р.

ДЕБІЛИ
За що, скажіть, любить плебеїв?
За те, що думать не хотять,
Чи мо’ за те, що ті дебіли,
Як вгледять пляшку – аж тремтять?!
14.4.2000 р

БАНДИТСЬКА РАДА
У нас на дачі, як в селі,
Навіть півні весь день співають.
Виводять віволги пісні,
Бджоли гудуть, джмелі літають.
А в метрах ста на Окружній
Там, де гуляли вітри в полі,
Уже відверто свій товар
Вам пропонують – Галі, Олі.
От ми уже прийшли куди!
Ну як тут владу не хвалити!?
А щоб не мали ті... її,
Як би вони змогли прожити?
А поруч саркофаг й стоїть
бандитська рада –
Два джерела людських найбільших бід,
Та кожна з тих заробітчанок рада,
Що діткам заробила на обід.
19.6.1997 р.

ЖУРБА
Така журба, немов хтось в душу
Підклав тротил, щоб підірвать.
А я іду, розвісив вуха
І руку нікому подать.
Чому завжди душа вирує,
Чому завжди вона бурлить?
Бо на Олімпі нас не чують
Ті, що повинні нам служить.
19.1.1997 р.

СВІТ РЕКЕТИРІВ І ЗЛОДЮГ
Може Бог і є на світі,
Та повірю я тоді,
Коли тих, хто звів Чорнобиль,
Спалять в тому ж їх вогні.
А коли ще нашим світом
В нас керує КПРС –
Не бувать весні і літу,
І не вірю у прогрес.
Зараз Павлова немає
І нема його бандюг,
А народ ще більш конає
В світі рекету й злодюг.
14.6.1992 р.

ЩОБ БУЛО САЛО
Про занадто вже розумних
Йде негарна слава,
Бо їм скільки б не давали –
То все мало й мало.
Їм і дачі, і машини,
І часник, і сало.
Й хоч живуть – як кіт у маслі –
А все мало й мало.
Ладні першого схопити,
Якщо хтось прорветься,
Хоч в самого, як говорять,
Вже і з горла преться.
То ж не дивно і не смішно,–
Якось мовив Сава,–
Буде більше в нас розумних –
Менше буде сала.
Бо розумні та культурні
Люблять розважатися,
А щоб сало було, треба
У дермі копатися.
21.1.1997 р.

БИДЛО
Поки бидлом не назвеш,
Хрен йому щось доведеш.
12.3.1997 р.

ЯКБИ Я БУВ БОГОМ
Гуде в гаю весь день губатий,
Ніччю заплутавшись в дротах,
Стоїть сумна старенька хата,
Немов не хата то, а страх.
Я знаю: спокій всім потрібний,
Та я – щоб божу силу мав –
То працьовитих залишав би,
А всіх ледачих – умертвляв.
16.2.1997 р.

СТОЇТЬ В СТЕПУ БЕРІЗКА
Стоїть в степу берізка сиротливо,
Де поруч з нею річенька біжить,
А на душі так сумно і тужливо,
Що нас змогли так нагло обдурить.
Кравчук нас всіх перехитрив
І як болотом ротом,
Ніби коритом, всіх накрив,
Не кліпнувши і оком.
Як в революцію колись
Народ пролетаризований,
І невідомо ким і чим
Він так загіпнозований.
Кравчук нас всіх перехитрив
І балакучу братію
Купоном-пострілом убив,
А з ним і демократію.
– А де ж народ? Хто скаже, де?
– Нема. Мовчить.
Обіцянок наївсь, напивсь
І, певно, спить. Пора будить!!!
16.6.1992 р.

ПЛЮВАТЬ НА ЧИН
Мені плювать на ранг і чин,
Я чую те, що йде з глибин.
17.10.2006 р.

ЩЕ ВІТРИ ГУДУТЬ
Добра я хутко не чекаю,
Але й, склавши руки, сидіть не збираюсь,
Бо що то за радість – як бійки у Раді,
Як люди кричать, а пани при параді?
Як стогне твій розум, як стогне діброва,
Коли вже не вірять нікому ні слова,
Як поле і небо – всі плачуть дощами.
О, люди! О, небо, що діється з нами?
Чому стали ми і лукаві, й байдужі,
Немов поросята в великій калюжі?
Навіщо живими себе хоронить,
Як з маками жито ще в полі шумить?
Як поруч на лузі – де верби сміються –
Читать дальше