Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

І ніж повзать на колінах –
Краще вже до бою!
18.6.1990 р.

САЛО ПРИГОРІЛЕ
Усе у нього біле-біле,
А рот, як сало пригоріле.
5.6.2006 р.

БОГДАН
На Софієвськім майдані сам Богдан з’явився,
І на славне місто Кия грізно подивився.
Скрізь, куди не кинув оком, люди хмурять брови
Із тризубцями, з свічками:
– Звідки ви і хто ви?
– Ми прийшли до тебе, батьку, щоб віддати шану
Як великому з великих – пану-отаману.
Ти приглянься бо, наш батьку, що зробили з нами
Люди ті, яких колись ти називав братами.
Ті, з якими, славний батьку, ти уклав угоду,
А вони катами стали нашому народу.
То ж приглянься, атамане, що вони зробили?
Рідну Неньку нашу любу ледь не орусили.
Щоб народ був не піднявся, не схопивсь за вила,
То б усій державі нашій підрубали крила!
То й зібрались ми для того, щоб тобі сказати:
– Годі братикам московським Неньку
шельмувати!
Так що ти проснись, Богдане, бо терпіть не в силі
Оте братство, від якого все життя ми в милі.
То ж і просимо віднині: – Розірви угоду,
Якщо ти бажаєш щастя власному народу!
9.6.1990 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЛЮБОВ
Біжать по дорозі смерічки
В вечірній красі – тишині,
І тонуть хатинки в березках,
В вишневих садках, в бузині.
А з неба спускається казка
На втомлені села й поля,
І здалеку ще, як ромашка,
Всміхається людям вона.
20.11.1988 р.

СВІТ – БАРДАК
Світ бардак, а люди – б…ді,
А начальство – при параді.
22.1.2001 р.

ОЙ, ЯК ЗАЗДРЮ Я ТИМ
Ой, як заздрю я тим, хто кохається,
Тим, хто вміє в житті жартувать,
Хто до щастя, як кіт підкрадається,
І готовий його "розтерзать."
Ой, як заздрю я тим, що хвилюються,
І від дотику вічно гудуть,
Тим, хто щастям не лише любуються,
А тим щастям ще й вічно живуть.
2.11.1988 р.

ГЕНІЯМ НЕЩАСТЬ
Нарешті і "вожді" попросипались,
Як гриб малиновий над Прип’яттю здійнявсь,
І розовим смертельним покривалом
Над мудрістю могутніх засміявсь.
Проснулись короновані й завили,
Немов вовки, петляючи сліди,
Й мов таргани із усеї сили
Забігали по цвинтару біди.
А марево малиново-смертельне –
Найтяжчий злочин патріархів зла –
Немов траву, людей воно косило
В ім’я "прогресу, щастя і добра."
Творили смерть могутні мухомори
З партійним стажем – генії нещасть,
Яку земля їм не простить ніколи,
А люди і тим паче не простять.
В чому ж вони нещасні винуваті –
Ті трударі, що в полі день-у-день,
Ті жіночки довірливо-кирпаті,
І хлопці з українських поселень.
Три донечки матуся народила,
Три квіточки – і всі одна в одну,
Проте, одній подарувала крила,
А інщим двом– нещастя і біду.
12.11.1988 р.

ЧОРНОБИЛЬ
Мов ураган, ввірвалось лихо,
І вже забули всі про сміх,
І ходить Прип’ять тихо-тихо,
І вже людей лякає всіх.
Мов ураган, ввірвалось лихо
Комуністичних всіх ідей,
І ходить Прип’ять по Планеті
І всіх розстрілює людей.
Мовчать обурені і темні,
А ті, що знівечили світ,
Лежать, немов коти, в борделях,
І гладять, як гарбуз, живіт.
О, як би я ту "вчену" погань,
Що творять горе і біду,
Немов кроля, огрів по лобі
І залишив би на виду!
Щоб ті, які ще залишились,
Які жирують на біді,
Щоб і вони запам’ятали,
Що їх чекає у житті.
О, ви, кати мого народу,
Хто право дав вам люд судить?
О, якби я всю ту мерзоту
Велів в реактор посадить!
Щоб ті, як грішні в "Енеїді",
Кипіли вічно у смолі,
І щоб і їх нікчемні діти
Відчули те, що ми тоді.
За те дівча, що помирало,
За муки, що дістались нам,
Яке весь день води прохало
І помирало по ночам.
А короновані убивці,
Немов щурі із корабля,
Втікали сім’ями з столиці
Кудись поближче до Кремля.
У голові, немов в цеху, гуде,
Земля з-під ніг кудись зникає,
Куди ж ми – генії – ідем?
Хто нам цей ребус розгадає?
В світ ідеальний я повірив
І в коронованих вождів,
За що ж тоді мене і діток
Пройдисвіт той усіх роздів?
5.5.1988 р.

ГОРИЛИ І ШИМПАНЗЕ
Як з’явились люди
Хто з вас, дітки, хоче знать, де ви взялись?–
То ж сідайте тихо всі ви за столи.
Та, будь-ласка, прошу, як з’їсте млинці,
Перемийте посуд і протріть стільці.
Отже, тищі років, в царстві орхідей,
Появились перші признаки людей.
У лісах дрімучих, де ліан повзе,
Бігали горили й спритні шимпанзе.
Шимпанзе любили гратись і стрибать,
А горили більше їх за хвіст тягать.
Й так вони старались, так стрибали твіст,
Що в приматів деяких відірвали хвіст.
І примат безхвостий голову задер,
Читать дальше