Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

Ще кізочки білі грайливі пасуться,
Як з жита на скрипочці грає цвіркун,
А поруч квітує розкішний буркун.
Бо вірю: не всі ще зіпсовані долі,
Коли ще шумлять українські тополі,
Не все безнадійно. Ще вітри гудуть,
І вірю, що славу ще нам принесуть!
11.11.2001 р.

ПАРОСТОЧКИ
Ось уже й в моєї дочки
Появились паросточки.
Я дивлюсь на ті росточки,
Що так пруться з-під сорочки.
А стоїть хлопча під небом
І до донькі:
– Що то в тебе?
І так хоче у садочку
Шмигонуть їй під сорочку.
Я дивлюсь, таке зелене –
А геть все пішло у мене,
І подумав: буде свято,
Якщо є таке хлоп’ятко!
8.3.1990 р.

ВЕТЕРАН
Сидить старенький ветеран
І мовчки сльози витирає,
А поруч з ним стоїть хлоп’я,
Й його медалі розглядає.
А потім ближче підійшло
До дяді й тихо запитало:
–Це ти мого вбив дідуся?–
Й на нього глянуло зухвало. –
За що, за що ти вбив його,
Ти ж не Іуда і не Каїн?
–Я вбив його лише тому,
Бо наказав мені так Сталін.
Коли дивлюсь на ордени
Й на тих мужів, що у медалях,
Мені здається, що із них
Чиїсь там душі визирають.
В них бачу я сиріт і кров,
Грабіж, розруху, сум і крики,
І стогін неба і дібров
Там, де пройшли ці орди дикі.
Я чую, як кричать вони –
Свої й чужі – що жить хотіли,
І за бандитів полягли,
Які на бідах багатіли.
Я чую, як кричать гаї,
В яких жінок не докохали,
Тому так довго солов’ї
Після війни в нас не співали.
Сидить і плаче ветеран,
І на медалі поглядає:
–А я ж їх чесно заробив,
Я ж всіх стріляв – кого казали.
9.5.1990 р.

ДОБРОЗИЧЛИВИЙ
Він щастя в світі всім бажає,
А сам – за Сталіном конає.
21.4.1990 р.

КРАДІЯМ
Скільки живу, за тих радію,
Що всіх навчились шанувать,
І за багатством не гонились,
Аби всіх в світі перегнать.
Чому у цьому райськім світі
Кожен щось хоче відщипнуть?
Оце якраз – скільки живу я –
Цього й не можу я збагнуть!
11.12.1982 р.

НІКЧЕМИ
Народ все чує і все бачить,
Та поки спить.
А може того він не знає –
Що робить?
Бо стільки крові вже пролито,
Що не сказать,
Що скрізь – куди уже не ступиш –
То всі мовчать.
Ну а злодії бенкетують
І живуть,
І, здається, непогано,
В чому ж суть?
Чи то ми такі нікчеми,
Чи такий могутній бос,
Що за себе постояти
Як зайці ми боїмось?
А тому сказати хочу
Вам від імені свого:
Того, хто вбивать накаже,
Вбий його!
21.11.1990 р.

МОЇ ВІРШІ
Уже і жито покосили,
І відшуміли комиші,
Куди ж мої дівались сили
Й чому мовчать мої вірші?
8.3.1981 р.

ЧОМУ МОВЧИТЬ ДАНИЛО?
Запитав я у Данила:
– Де береш таку ти силу,
Щоб мовчать, як батька мучать,
Чи ж не в’януть в тебе вуха?
– Я мовчу, бо треба мило,–
Мовив голосно Данило.
Я те саме бригадиру:
– Обіцяють, бач, квартиру.
– А тобі?– звернувсь до Асі.
– А мені потрібні яслі.
Всі мовчать, бо всім щось треба,
А начальству того й треба.
Бо в робочих, як я бачу,
Права й всього, що на працю.
Й хоч стріляй чи бий ти вовка –
Не поможе й перестройка.
5.1.1976 р.-10.12.1988 р.

ЧОРНОБИЛЬ
– Мамо, я хочу додому!– дитя прокричало.
А мати, мов того не чула, від горя мовчала.
Сльози по щічках збігали, як дощ по блиску
колон,
Та півень горлав, ніби Наполеон.
– Мамо, я хочу додому!– знов сіпала маму
Оксанка.
– Немає в нас доми,– згорбатила мама осанку,
Бо дім наш відняли у нас москалі,
І ми тепер житемо в іншім селі.
– За що вони, мамо, нас так не злюбили?
– За те, що себе боронить не ходили.
І бідна Оксанка, долаючи втому,
Весь день повторяла: – Я хочу додому.
А скрізь у газетах: – Яка радіація?
Чорнобиль? Не вірте, то все – провокація.
12.6.1990 р.

ОТАМАНУ – БАТЬКУ
О, якби ж ти, наш Богдане,
Хоч на мить піднявся,
Ти б за голову схопився –
З ким ти побратався!
Ти очам би – запевняю –
Не повірив зроду!
Скільки горя ті браточки
Принесли народу.
Скількох вбили, обдурили,
А скількох обдерли,
І, нарешті, щоб "раділи"
Нам реактор вперли.
Вже з Дніпра не п’ємо воду,
Не миємось в лазні,
Не цілуєм наших любих,
Бо вони – заразні.
Зажурились наші села,
Гинуть в полі птахи,
І не чуть пісень веселих
Як колись – крилатих.
А браточки подивились –
Більше ніщо брати,
Бо вже все те, що лишилось –
Щоб людей лякати.
Подумали, порадились
І давай тікати:
Кому треба із стронцієм
Ті жінки, і хати?
І не знають бідні люди,
Де шукати правду?
Ой, спасибі ж тобі, батьку,
За "Велику Раду".
Україно! Рідна Ненько!
Ми завжди з тобою.
Читать дальше