Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

25.4.2003 р.

ДЕ СЬОГОДНІ КАРМЕЛЮКИ?
Я завжди гордивсь, народе,
Що козацького ми роду,
Що з’являлись Кармелюки –
Як на світ з’являлись суки.
Де ж сьогодні Кармелюки?
Не могли ж купить всіх суки!
27.1.2003 р.

ГРАБУВАВ І МОЛИВСЯ
Він грабував й молився Богу,
І Бог прощав бандиту тому.
12.5.2005 р.

БУМЕРАНГ
Все, що ти робиш, мій козаче,
То все для себе – не одначе.
Зробиш добро – добро збереш,
Посієш зло, то зло й пожнеш.
Як будеш сам про інших дбати –
Будуть і люди шанувати,
Бо хто в житті про інших дбає,
Тому і Бог допомогає.
Хочеш радіть і процвітати?
Не смій ти бідних оббирати.
Бо зло, як бумеранг, мій брат,
Кинеш вперед – летить назад.
Отож, хто сіє зло, Іване,
Збере невдовзі урагани.
10.7.2001 р.

КАВА В ДЖУНГЛЯХ
Пану Д. Корчинському
Не знаю, хто я – дурень, геній?
В житті це важко довести,
Ким краще бути: непідкупним
А чи продажним, як ось ти?
І на цей лад, на цю державу
Так як вона на нас – начхать...
І пити десь у джунглях каву
І жіночок там спокушать.
9.11.2001 р.

КІНЕЦЬ СВІТУ
Від голоду бабку привезли в реанімацію,
А на центральній площі гриміли овації.
Люди, неначе з ними щось сталось,
Та, видно, не від картоплі і сала.
Що це? Я в урядовців вимагаю звіту,
Невже це і справді настав кінець світу?
20.10.2001 р.

ОТУПІВ, ОЗВІРІВ...
Отупів, озвірів і зневірився:
З Невідкуди іду в Нікуди,
Заворожений генієм партії –
Вже й незнаю, куди нам іти.
Я забувсь про любов, про життя.
І будую, будую, будую я
Проклятущий отой Комунізм.
Коли чую команду:
– Відставить! –
Розвертайтеся в Капіталізм.
І ламаю, ламаю я знову
Те, що стільки я літ будував...
А як з’явиться й ще один геній,
І напише нам новий устав?
9.9.1992 р.

ЗНОВУ З’ЯВИЛИСЯ ПАНИ
Чомусь така журба і туга,
Мов після похорон душа.
Бо світ – бардак, а доля – шлюха,
В кишені жодного гроша.
Й куди підеш, кому жалітись,
Що вас обдерли, як сурка,
Де ті прокляті душогуби?
Кравчук сказав, що їх нема.
То де ж вони, куди поділись?
І хоч всі знають та мовчать,
І знов пани – куди не підеш –
Неначе змії – скрізь сичать.
А де ж вони, куди поділись?
Ніхто не знає, де вони,
А на частині шостій світу –
Знов появилися пани.
9.9.1992 р.

ЛЕВОВА КУМА
– Я не файна, ще й чумна,
А все ж – левова кума.
21.6.2000 р.

ПАВУКИ
Як все набридло й остогидло
І світ став просто навпаки,
Де світом править всяке бидло
І ненажери-павуки.
Що все хапають і хапають,
Мов сотні літ зібрались жить,
Останню совість пропивають,
Пора по-путінськи – мочить.
Де була честь – безчестя стало,
Де була гідність – сором, страх,
Зате усі молитись стали
Із автоматами в руках.
Все в цьому світі помінялось
І править в ньому блат і факс,
І всі служить синьйорам стали
З коротким ім’ям – Секс і Бакс.
29.3.2003 р.

ЯРМО
Втомивсь ще більше, як худоба,
Яка запряжена в ярмо,
І як би ви її не били –
А їй, пробачте, – все одно.
Боровся я проти бандитів,
І що добився? І це факт:
У них ген, гляньте, – форди, вілли,
В мене ж інсульт та ще й інфаркт.
11.9.1992 р.

ЗВІДКИ БОЛЯЧКИ?
Всі стали коханок, коханців мінять,
Неначе хірург рукавички,
Немов кінець світу наступить, от-от
Спішать мужички й молодички.
Не знаю, чи вірно всі роблять, чи ні?
Судить я про це не беруся,
А потім питають:
– І звідки той СНІД,
І звідки болячки беруться?
22.4.2003 р.

АВРОРА
Роки ідуть, хмарки пливуть,
А ти на кухні крутишся,
А я чогось все жду – як ждав,
Мов має щось відбутися.
І так же само, як і вчора,
Хтось обікрав в селі когось,
І войовнича та ж Аврора,
З якої зло все почалось.
І ті ж листочки на березках,
Немов мої останні дні,
І Місяць так, як і раніше,
Всю ніч, як сторож у вікні.
Роки ідуть, хмарки пливуть
Й куди не гляньте – витрішки.
А люди новий постріл ждуть.
Невже вона не вистрілить?
11.1.2000 р.

Я ВІРЮ В УКРАЇНУ
Я не вірю, що знову настане негода
І що небо захмариться знов,
І хоч в серці моєму тривога –
Але вірю в порядність, в любов.
Бо я знаю – любов не зникає,
Де любов – там вершина всіх благ.
Але величі ті досягають –
В кого є власний гімн і свій стяг.
Бо де стяг, де є гімн – там і сила,
Там і слава, могутність і честь!
І хоч нам ще викручують крила –
Та Вкраїна була, буде, є!
Я не вірю, що в підлості вічність
І що зникне безслідно наш гнів,
Читать дальше