Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

Та й побачив в небі, як летить орел.
З того часу часто в небо заглядав,
Й щоб спіймати птаха – дві ноги підняв.
І як став на задні – в лісі й по полях
Став ходить примат наш вже на двох ногах.
Потім й інші стали в небо поглядать,
Аби того птаха, що летить, спіймать.
Довго так дивились, але це між нами,
Що передні лапи стали в них руками.
Тож, із того часу й стали ті людьми,
Бо ходити стали, як сьогодні ми.
Й менші ті любили вічно пустувать,
А оті здорові – на малих кричать.
І Павло промовив: –Знаю нині все:
Хто в нас від горили, хто від шимпанзе.
– Ну і хто ж від кого? Вовочка гуде.
Шеф наш від горили, тять від шимпанзе.
– А ти звідки знаєш? – став Грицько питать.
– Бо на батька вічно шеф його ричать.
16.6.1988 р.

ПОРИЖІЛА ТРАВА
А бурі з Чорнобиля віють і віють,
Куди не поглянь – порижіла трава.
Чи й справді не знають пани із столиці,
Чому в українців болить голова?
19.10.1988 р.

СТЯГ
Кровавий стяг наш по Планеті
Промчавсь, як в бричці модний сер,
А вслід за бричкою, як вимпел,
Родився наш СРСР.
От тільки зараз зрозумів я
Той колір нашого вождя:
Щоб стяг не вигорів бувало –
Його вмокали в кров щодня.
Бо харч вождів – то свіжа кров
Й крики замучених з дібров,
Бо не були б вони вождями,
Аби не пили кров морями.
19.6.1990 р.28.6.1990 р.

КАТ
Як я про Сталіна читав,
Син якось в мене запитав:
– Хто ж був насправді більший кат –
Фашист чи наш партійний брат?
– Фашист душив чужі народи,
А комуністи – всіх підряд,
Отож, ти сам ото й кумекай,
Хто був насправді більший кат.
– А як же ти лишився жить,
Чому ж тебе не стали бить?
– Бо в тому, де я був загоні,
Вже не залишилось патронів.
19.8.1990 р.

ГЕНІЙ
Люди купаються і засмагають.
Я ж не купаюсь, бо часу не маю.
Люди гуляють в місцях відпочинку,
А я все шукаю для дачі начинку.
Люди купаються: хто на болоті,
Я ж на городі або на роботі,
Нічого не купиш, дають все по жмені,
Таку, брат, систему придумать міг – геній!
28.6.1990 р.

ГІПОКРАТОВІ СИНИ
– Хто такий був Гіпократ – люди знають,
І за це якраз його поважають,
А сьогодні хто вам скаже, де вони,
Ті, що послані богами – Гіпократові сини?
Просто соромно дивитись з сторонни,
Як ті руки простягають, щоб їм що-небудь дали.
І з-під лоба поглядають, як на зайця Білий Бім,
Й, головне, ви вибачайте, і не соромно всім їм?
А як глянете на них ви – писк свій стануть так кривить,
Що, якщо сказать відверто, так і хочеться вліпить.
Бо у вас не запитають, чи ти їв, чи ти не їв,
Бо їх всіх привчила влада з Кравчуком до хабарів.
А можливо, у бабусі чи в старенького бомжа
Залишилася і всього, як говорять, лиш душа.
Що ж воно ото виходить: їх не треба лікувать
Чи, якщо немає грошей, то живого закопать?
От до чого, люди добрі, ми сьогодні дожились,
А кому ж в халатах білих наші Янгели клялись?
Бо вони не хочуть думать, що той хворий ледь приліз,
А тому йому, можливо, вже було й не до валіз.
21.6.1992 р.

ДЯКУВАТЬ СЕСТРИЧКАМ
Що б робила медицина, як тоді б прийшлось нам жить,
Щоб не дай Бог ще й сестрички перестали нас любить?
Бо за посмішки, як ліки, нам би теж прийшлось платить,
Бо хто стане за безплатно нам ті посмішки носить?
І до того ж, я вважаю, кращі ліки на землі –
Ваші посмішки, сестрички,
Будьте ж ви завжди такі!
Докажіть ви всьому світу й в першу чергу Кравчуку...
І моліться ви за нього. Хай Господь пошле йому...
Бо не дай Бог, добрі люди, що ми будемо робить,
Як Верховний наш накаже ще й за посмішки
платить?
21.6.1992 р.

НЕНАДІЙНА МАСТЬ
В чужих краях, браток, не грійся –
То не надійна в світі масть,
Не жди, не вір і не надійся,
Що хтось колись тобі щось дасть.
А якщо дасть – то не вагайся –
Хіба що дрином під ребро,
Тому, вважаю, нерозумно
Лишати Неньку і Дніпро.
11.3.2000 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
Якщо ти людина,
Пам’ятай, небоже,
Що калічить землю
Тільки бовдур може.
19.10.1988 р.

ЄВРЕЙ І ЖИД
В.І.
Він хоч єврей, але як віл,
Бо як на нього подивлюся:
Настільки працьовитий він –
Що я, як братом, ним горжуся.
Він в житті минулім, певно, був хохлом,
Бо жиди не люблять бігати бігом.
В нього ж мертва хватка селянина-сина
І така ж точнісінька бджілочка-дружина.
3.5.2006 р.

Л.Г.
Ну а Льова, певно, – "голубих кровєй",
Бо ні дня не може жити він без фей...
Головне: вам буде в очі заглядати,
Й не моргнувши оком, як Кравчук, брехати.
Читать дальше