Валентин Кудрицкий - Квітка кохання
Здесь есть возможность читать онлайн «Валентин Кудрицкий - Квітка кохання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Профі, Жанр: Поэзия, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.
- Название:Квітка кохання
- Автор:
- Издательство:Профі
- Жанр:
- Год:2011
- Город:Київ
- ISBN:978-966-2398-10-6
- Рейтинг книги:4 / 5. Голосов: 2
-
Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
Квітка кохання: краткое содержание, описание и аннотация
Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Квітка кохання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
"Поки серце б'ється" - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом "жодного дня без нового рядка."Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав "на - гора" чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
Квітка кохання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком
Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Квітка кохання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
І криком, мов вогнем гармат
Наш потяг щастя розбомбила.
4.10.2001 р.
ЩОБ ВІЧНО ЖИТИ
Якщо мені судилось жити,
Я буду жити і тоді,
Коли носій душі моєї
Давно лежатиме в землі.
Я буду жити, бо у мене
Душа із ніжності й добра,
І скільки житиме в цім світі –
Нікому не причинить зла.
10.2.1998 р.
НАЙЩЕДРІШІ
Найщедріші в світі – брехуни
Там, де їм вірять барани.
26.8.2003 р.
РОГАТІ...
Чоловіки в нас всі рогаті,
Якщо можна так сказать,
Тому й бігають по хаті
І ногами тупотять.
А хто їх зробив такими,
Це нетрудно відгадать,
То щоб знали, як на інших
Тишком-нишком поглядать.
Бо в той час, як крутиш роги
Ти якомусь там Грицьку,
То і він в той час, будь певний,
Не дрімає на пеньку.
Тож і ходять всі з рогами,
Мов нічого й не було,
Але все це так, між нами,
Щоб не відало село.
Тож, мій друже, не одружуйсь,
Не приводь у хату мем,
Якщо хочеш в цьому світі
Жить без рогів і проблем.
22.7.2009 р.
СМІХОТУШКИ
Всі жінки, немов в пасльоні,
То кричать, то тюкають...
Дай і ще їм грам по двісті –
І на хрен захрюкають.
30.6.2004 р.
СУЗІР’Я
Жінка – то не просто зірка,
А медовий коровай,
Бо інакше хто б, пробачте,
Біг до неї, як у рай?
Бо у тім її сузір’ї
Стільки зваби і щедрот,
Що відразу й не збагнете,
Що брать в руки, а що в рот?
Хто хоч раз в житті пірнав
В щілинку бажання,
Тільки той в житті пізнав,
Що таке кохання.
26.10.2001 р.
ПИШУ ПРО ФЕЙ
Писать про фей – це як про зорі,
Яким – ні краю, ні кінця,
Бо ти ніколи не вгадаєш,
Де з них – чужа, а де – своя?
7.10.2003 р.
Я ВДЯЧНИЙ ВАМ
Я вдячний вам за вашу щедрість
І за душевну доброту,
Що ви така, як зрілий персик
В своєму власному соку.
26.4.1998 р.
ПРО МРІЇ ТА НАДІЇ
Іду по землі якутській.
Чоботи, як стопудові гирі.
І вже не сміюсь на кутні,
А плакать немає сили.
А поруч зі мною Микола,
Дотепник такий, хоч куди!
Словами у серце коле,
Штовхає злегенька: – Зажди!
А як же без нас вечорниці,
Хто ж буде дівчат розважать,
І губки, неначе суниці,
І вдень, і вночі цілувать?
А дощ разом з снігом лютує,
Засліплює брови і вії,
З очей, мов з проталин, пульсує
Струмочок живої надії.
І знову земля якутська,
То дощ, а то знов заметілі.
Ніколи б не вибравсь з багнюки,
Якби не твої довгі вії.
Від втоми в очах аж іскриться,
І людям таке не присниться,
І де лише брали ми сили?
Прийшов би генсек подивиться.
Та віра у краще, в Майбутнє –
Вона мене вічно водила,
Бо щоб я робив тут без тебе,
Якби ти мене не любила?
13.4.1984 р.
ТУМАН НАД РІЧКОЮ
Пливе туман, немов шляхетна дама,
Яка побачила у небі НЛО,
Що піднімавсь ліниво, як реклама,
І в небо вмить чкурнув десь за село.
А вслід за ним нові й нові хмаринки,
Замріяні й велично-мовчазні,
Які розносили по світу ті картинки,
Що Шишкін залишив на полотні.
17.10.1988 р.
АЗОВСЬКЕ МОРЕ
Як в місті почало світати,
Де «Ганси» небо стережуть,
Пішов я з морем попрощатись
І вже збиратися у путь.
А море, ніби пес сердитий,
Запінилось аж до зубів,
Стогнало так несамовито,
Немов зірвалось з ланцюгів.
І так на берег налітало,
Де я стояв, немов граніт,
Немов зі мною теж прощалось
І сповіщало про це світ.
А Місяць, ніби вітром здуло,
Понесло десь в небесну синь.
Туди, де хлопці довгорукі
В дівчат шукали зрілих динь.
І де «Чуваш» відпочиває,
Упершись носом у пісок,
Вже там дівчину обнімає
І там цілує їй сосок.
А понад морем альбатроси
Весь день вони – то там, то тут –
Ходять поважно, як матроси,
Неначе море стережуть.
А море піниться і злиться,
Неначе хоче нам сказать,
Щоб хоч один з нас хтось лишився,
Аби було з ким пошептать.
28.8.1988 р.
ДАЙ МЕНІ КОХАННЯ ГРОМУ
За такою я красою, ясна річ,
Біг би, мила, за тобою день і ніч.
Біг би, мила, за тобою по полях,
Як за казкою святою сивий птах.
Я втомився без кохання і огруб,
Дай мені моє бажання, ніжність губ.
Хочу збити я оскому на тобі,
Бо як я на тебе гляну – жар в душі.
9.6.1978 р.
СОРОМЛИВА ВІРНІСТЬ?
– Ну хто, скажи, придумав вірність? –
Якось в сусіда запитав.
Той недвозначно посміхнувся:
– Певно, у кого не стояв...
І ми прийшли до теї думки,
Що той, хто надто був старим,
Бо якщо гарно придивитись,
То нащо вірність молодим?
Як ті завжди спішать пізнати –
І того, й того, ту і ту,
Тільки соромляться сказати,
І я не відаю, чому?
Адже це просто геніально,
Читать дальше
Наш потяг щастя розбомбила.
4.10.2001 р.
ЩОБ ВІЧНО ЖИТИ
Якщо мені судилось жити,
Я буду жити і тоді,
Коли носій душі моєї
Давно лежатиме в землі.
Я буду жити, бо у мене
Душа із ніжності й добра,
І скільки житиме в цім світі –
Нікому не причинить зла.
10.2.1998 р.
НАЙЩЕДРІШІ
Найщедріші в світі – брехуни
Там, де їм вірять барани.
26.8.2003 р.
РОГАТІ...
Чоловіки в нас всі рогаті,
Якщо можна так сказать,
Тому й бігають по хаті
І ногами тупотять.
А хто їх зробив такими,
Це нетрудно відгадать,
То щоб знали, як на інших
Тишком-нишком поглядать.
Бо в той час, як крутиш роги
Ти якомусь там Грицьку,
То і він в той час, будь певний,
Не дрімає на пеньку.
Тож і ходять всі з рогами,
Мов нічого й не було,
Але все це так, між нами,
Щоб не відало село.
Тож, мій друже, не одружуйсь,
Не приводь у хату мем,
Якщо хочеш в цьому світі
Жить без рогів і проблем.
22.7.2009 р.
СМІХОТУШКИ
Всі жінки, немов в пасльоні,
То кричать, то тюкають...
Дай і ще їм грам по двісті –
І на хрен захрюкають.
30.6.2004 р.
СУЗІР’Я
Жінка – то не просто зірка,
А медовий коровай,
Бо інакше хто б, пробачте,
Біг до неї, як у рай?
Бо у тім її сузір’ї
Стільки зваби і щедрот,
Що відразу й не збагнете,
Що брать в руки, а що в рот?
Хто хоч раз в житті пірнав
В щілинку бажання,
Тільки той в житті пізнав,
Що таке кохання.
26.10.2001 р.
ПИШУ ПРО ФЕЙ
Писать про фей – це як про зорі,
Яким – ні краю, ні кінця,
Бо ти ніколи не вгадаєш,
Де з них – чужа, а де – своя?
7.10.2003 р.
Я ВДЯЧНИЙ ВАМ
Я вдячний вам за вашу щедрість
І за душевну доброту,
Що ви така, як зрілий персик
В своєму власному соку.
26.4.1998 р.
ПРО МРІЇ ТА НАДІЇ
Іду по землі якутській.
Чоботи, як стопудові гирі.
І вже не сміюсь на кутні,
А плакать немає сили.
А поруч зі мною Микола,
Дотепник такий, хоч куди!
Словами у серце коле,
Штовхає злегенька: – Зажди!
А як же без нас вечорниці,
Хто ж буде дівчат розважать,
І губки, неначе суниці,
І вдень, і вночі цілувать?
А дощ разом з снігом лютує,
Засліплює брови і вії,
З очей, мов з проталин, пульсує
Струмочок живої надії.
І знову земля якутська,
То дощ, а то знов заметілі.
Ніколи б не вибравсь з багнюки,
Якби не твої довгі вії.
Від втоми в очах аж іскриться,
І людям таке не присниться,
І де лише брали ми сили?
Прийшов би генсек подивиться.
Та віра у краще, в Майбутнє –
Вона мене вічно водила,
Бо щоб я робив тут без тебе,
Якби ти мене не любила?
13.4.1984 р.
ТУМАН НАД РІЧКОЮ
Пливе туман, немов шляхетна дама,
Яка побачила у небі НЛО,
Що піднімавсь ліниво, як реклама,
І в небо вмить чкурнув десь за село.
А вслід за ним нові й нові хмаринки,
Замріяні й велично-мовчазні,
Які розносили по світу ті картинки,
Що Шишкін залишив на полотні.
17.10.1988 р.
АЗОВСЬКЕ МОРЕ
Як в місті почало світати,
Де «Ганси» небо стережуть,
Пішов я з морем попрощатись
І вже збиратися у путь.
А море, ніби пес сердитий,
Запінилось аж до зубів,
Стогнало так несамовито,
Немов зірвалось з ланцюгів.
І так на берег налітало,
Де я стояв, немов граніт,
Немов зі мною теж прощалось
І сповіщало про це світ.
А Місяць, ніби вітром здуло,
Понесло десь в небесну синь.
Туди, де хлопці довгорукі
В дівчат шукали зрілих динь.
І де «Чуваш» відпочиває,
Упершись носом у пісок,
Вже там дівчину обнімає
І там цілує їй сосок.
А понад морем альбатроси
Весь день вони – то там, то тут –
Ходять поважно, як матроси,
Неначе море стережуть.
А море піниться і злиться,
Неначе хоче нам сказать,
Щоб хоч один з нас хтось лишився,
Аби було з ким пошептать.
28.8.1988 р.
ДАЙ МЕНІ КОХАННЯ ГРОМУ
За такою я красою, ясна річ,
Біг би, мила, за тобою день і ніч.
Біг би, мила, за тобою по полях,
Як за казкою святою сивий птах.
Я втомився без кохання і огруб,
Дай мені моє бажання, ніжність губ.
Хочу збити я оскому на тобі,
Бо як я на тебе гляну – жар в душі.
9.6.1978 р.
СОРОМЛИВА ВІРНІСТЬ?
– Ну хто, скажи, придумав вірність? –
Якось в сусіда запитав.
Той недвозначно посміхнувся:
– Певно, у кого не стояв...
І ми прийшли до теї думки,
Що той, хто надто був старим,
Бо якщо гарно придивитись,
То нащо вірність молодим?
Як ті завжди спішать пізнати –
І того, й того, ту і ту,
Тільки соромляться сказати,
І я не відаю, чому?
Адже це просто геніально,
Читать дальше
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Похожие книги на «Квітка кохання»
Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Квітка кохання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Люба Клименко
Кемерон Доукі
Олександр Гаврош
Галина Горицька
Галина Горицька
Валентин Чемерис
Отзывы о книге «Квітка кохання»
Обсуждение, отзывы о книге «Квітка кохання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.