Валентин Кудрицкий - Квітка кохання
Здесь есть возможность читать онлайн «Валентин Кудрицкий - Квітка кохання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Профі, Жанр: Поэзия, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.
- Название:Квітка кохання
- Автор:
- Издательство:Профі
- Жанр:
- Год:2011
- Город:Київ
- ISBN:978-966-2398-10-6
- Рейтинг книги:4 / 5. Голосов: 2
-
Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
Квітка кохання: краткое содержание, описание и аннотация
Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Квітка кохання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
"Поки серце б'ється" - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом "жодного дня без нового рядка."Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав "на - гора" чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
Квітка кохання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком
Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Квітка кохання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Я дививсь на стан дівочий, на дівочі ноги,
І чим більше я дивився – більше мав тривоги.
Тож, трусну оту я грушу, що гіллями гнеться,
Може й вам комусь у душу буря увірветься?
20.5.1961 р.
НОГИ ПОДРЯПАНІ
Ноги всі подряпані, руки в мозолях,
І в хустині білій ходить по полях.
Хто це, хто це, хто це? Як дівча те звать,
Що за нею хлопці табуном біжать?
Літо промайнуло, вересень прийшов
І дівча те в полі більше не знайшов.
Та одного разу, якщо так сказать,
Я поїхав в Київ просто погулять.
Аж дивлюсь: дівчина йде по Луговій
В модній спідничині, хусточка на ній.
Я її як вгледів, то про все забув,
Й сам себе питаю:
– Люди, хто це був?
Хто це, хто це, хто це? Як дівчину звать
Що ніхто не може від неї відстать?
4.9.1959 р.
ГІПНОЗ
Ніби під гіпнозом йду на твій я голос,
Бо він манить душу, як травневий колос.
Він такий приємний, як у лузі квіти,
Як в садку троянди, ніби теплий вітер.
Він такий чарівний, ніби літні ночі,
Де кигичуть чайки в Ялті або в Сочі..
7.6.1961 р.
ЯК ПРИЙДЕ ВЕСНА
Я прийду до тебе, люба, як прийде весна,
І тоді тебе зустріну, дівчинко моя.
Сядем в лузі над рікою під черемхи кущ
І тоді мене як хочеш, скільки хочеш – «муч»!
Я мовчатиму від щастя – тільки ти кохай
І прошу тебе від мене більше не втікай.
Як розквітне вишня ніжно у твоїм саду,
То чекай, обов’язково я тоді прийду.
10.5.1960 р.
Я ЛЮБЛЮ
Я любив й любити буду все одну і ту,
Що неначе вогник грає, ходить по мосту.
Я люблю, бо тільки в неї є оті ключі,
Які душу відкривають навіть і вночі.
Я люблю, бо очі в неї, ніби дві зорі,
І всю ніч, немов сріблинки грають на Дніпрі.
Я люблю, бо голос в неї кличе жить і жить
Й скільки б ти її не «мучив», а вона мовчить.
14.6.1960 р.
МОЯ УКРАЇНА
Вечір зорі висипав на міста і села,
Україно, краю мій, ти така весела!
Ти весела і щаслива, що в степу і в полі
Скрізь ростуть берізки білі і стрункі тополі.
Ти такою молодою не була ще зроду,
Бо свою красу даруєш власному народу.
Скрізь, куди б ми не ступили, – солов’ї співають
І піснями нашу Неньку, мов оберігають.
Бачу ріст твій в кожній домні, в кожній забудові,
І дзвенять слова крилаті в кожнім твоїм слові.
Україно, рідний краю, гори і трембіти,
Де ще є такі Карпати, як у нас, у світі?
І тебе ніяка сила більше не здолає,
Бо нас всіх єдина віра і любов єднає.
10.6.1961 р.
КОРОЛЕВА...
Як поглянув на дівчину,
Так очима і прилип,
А вона іде-сміється,
Як по вулиці Пилип.
Як відійду, подивлюся
Я на неї з сторони –
Ніби справжня королева,
Що очей не відвести.
А як ближче придивитись –
Ніби крик ворон з дібров,
Бо як слово-друге мовить,
То зникає вся любов.
22.5.1961 р.
ПОЛЮБИВ Я ДІВЧИНУ
Полюбив я дівчину з русою косою,
Полюбив за погляд, полюбив весною
За дівочий голос і за сміх веселий,
Що його я чую по містах і селах.
Полюбив, як досі не любив ніколи,
За очата сині і за чорні брови.
Полюбив, а нині, що робить, не знаю,
Бо ті очі сині груди розпинають.
Полюбив я дівчину з русою косою,
А тепер не маю ніччю й днем спокою.
14.6.1961 р.
А ЧАС ІДЕ
Незадоволений собою,
Своїм життям і почуттям,
Бо особливого нічого
Ще не зробив в житті людям.
А вже минає двадцять п’ятий,
Летять літа, як в річку лист
А я і досі ще не знаю,
До чого в мене більший хист?
Тому не знаю ще й понині,
Куди іти, куди ступить?
Чи з двох одне: вірші покинуть,
Чи будівництво залишить?
30.5.1961 р.
В ГІДРОПАРКУ
Скільки раз тобою милувався,
Коли ти виходила з метро,
Та чомусь підходити боявся,
Бо тоді я був іще ніхто.
Скільки раз вдивлявся в сині далі,
Ніби в очі збуджені твої,
Де гуляли Олечки і Валі,
Що пускали зайчики свої.
А Дніпро то пінився, то злився
Й не хотілось бачить ні душі,
Бо коли на інших я дивився,
То вони були, немов чужі.
14.5.1988 р.
ХТО ХОЧЕ МИРНО ЖИТИ
Я люблю розумних й тих, що діють,
А не слід в повітрі від м'яча,
Я люблю людей, які радіють,-
Тих, в яких, як райдуга, душа.
А тому не варт людей дурити,
А орлів воронами лякать,
Бо хто хоче мирно в світі жити,
Той не стане на народ плювать.
8.6.1988 р.
СІРИЙ ЛИСТОПАД
Висить на лозах виноград,
Немов його хтось протаранив,
Ой, вже цей сірий листопад
Мені всю душу протуманив.
19.11.1988 р.
СІМ’Я ЯК КЛІТКА
Одружитись – це все одно
Що попасти в клітку,
Де тебе сандалить будуть
І зимою, й влітку.
Читать дальше
І чим більше я дивився – більше мав тривоги.
Тож, трусну оту я грушу, що гіллями гнеться,
Може й вам комусь у душу буря увірветься?
20.5.1961 р.
НОГИ ПОДРЯПАНІ
Ноги всі подряпані, руки в мозолях,
І в хустині білій ходить по полях.
Хто це, хто це, хто це? Як дівча те звать,
Що за нею хлопці табуном біжать?
Літо промайнуло, вересень прийшов
І дівча те в полі більше не знайшов.
Та одного разу, якщо так сказать,
Я поїхав в Київ просто погулять.
Аж дивлюсь: дівчина йде по Луговій
В модній спідничині, хусточка на ній.
Я її як вгледів, то про все забув,
Й сам себе питаю:
– Люди, хто це був?
Хто це, хто це, хто це? Як дівчину звать
Що ніхто не може від неї відстать?
4.9.1959 р.
ГІПНОЗ
Ніби під гіпнозом йду на твій я голос,
Бо він манить душу, як травневий колос.
Він такий приємний, як у лузі квіти,
Як в садку троянди, ніби теплий вітер.
Він такий чарівний, ніби літні ночі,
Де кигичуть чайки в Ялті або в Сочі..
7.6.1961 р.
ЯК ПРИЙДЕ ВЕСНА
Я прийду до тебе, люба, як прийде весна,
І тоді тебе зустріну, дівчинко моя.
Сядем в лузі над рікою під черемхи кущ
І тоді мене як хочеш, скільки хочеш – «муч»!
Я мовчатиму від щастя – тільки ти кохай
І прошу тебе від мене більше не втікай.
Як розквітне вишня ніжно у твоїм саду,
То чекай, обов’язково я тоді прийду.
10.5.1960 р.
Я ЛЮБЛЮ
Я любив й любити буду все одну і ту,
Що неначе вогник грає, ходить по мосту.
Я люблю, бо тільки в неї є оті ключі,
Які душу відкривають навіть і вночі.
Я люблю, бо очі в неї, ніби дві зорі,
І всю ніч, немов сріблинки грають на Дніпрі.
Я люблю, бо голос в неї кличе жить і жить
Й скільки б ти її не «мучив», а вона мовчить.
14.6.1960 р.
МОЯ УКРАЇНА
Вечір зорі висипав на міста і села,
Україно, краю мій, ти така весела!
Ти весела і щаслива, що в степу і в полі
Скрізь ростуть берізки білі і стрункі тополі.
Ти такою молодою не була ще зроду,
Бо свою красу даруєш власному народу.
Скрізь, куди б ми не ступили, – солов’ї співають
І піснями нашу Неньку, мов оберігають.
Бачу ріст твій в кожній домні, в кожній забудові,
І дзвенять слова крилаті в кожнім твоїм слові.
Україно, рідний краю, гори і трембіти,
Де ще є такі Карпати, як у нас, у світі?
І тебе ніяка сила більше не здолає,
Бо нас всіх єдина віра і любов єднає.
10.6.1961 р.
КОРОЛЕВА...
Як поглянув на дівчину,
Так очима і прилип,
А вона іде-сміється,
Як по вулиці Пилип.
Як відійду, подивлюся
Я на неї з сторони –
Ніби справжня королева,
Що очей не відвести.
А як ближче придивитись –
Ніби крик ворон з дібров,
Бо як слово-друге мовить,
То зникає вся любов.
22.5.1961 р.
ПОЛЮБИВ Я ДІВЧИНУ
Полюбив я дівчину з русою косою,
Полюбив за погляд, полюбив весною
За дівочий голос і за сміх веселий,
Що його я чую по містах і селах.
Полюбив, як досі не любив ніколи,
За очата сині і за чорні брови.
Полюбив, а нині, що робить, не знаю,
Бо ті очі сині груди розпинають.
Полюбив я дівчину з русою косою,
А тепер не маю ніччю й днем спокою.
14.6.1961 р.
А ЧАС ІДЕ
Незадоволений собою,
Своїм життям і почуттям,
Бо особливого нічого
Ще не зробив в житті людям.
А вже минає двадцять п’ятий,
Летять літа, як в річку лист
А я і досі ще не знаю,
До чого в мене більший хист?
Тому не знаю ще й понині,
Куди іти, куди ступить?
Чи з двох одне: вірші покинуть,
Чи будівництво залишить?
30.5.1961 р.
В ГІДРОПАРКУ
Скільки раз тобою милувався,
Коли ти виходила з метро,
Та чомусь підходити боявся,
Бо тоді я був іще ніхто.
Скільки раз вдивлявся в сині далі,
Ніби в очі збуджені твої,
Де гуляли Олечки і Валі,
Що пускали зайчики свої.
А Дніпро то пінився, то злився
Й не хотілось бачить ні душі,
Бо коли на інших я дивився,
То вони були, немов чужі.
14.5.1988 р.
ХТО ХОЧЕ МИРНО ЖИТИ
Я люблю розумних й тих, що діють,
А не слід в повітрі від м'яча,
Я люблю людей, які радіють,-
Тих, в яких, як райдуга, душа.
А тому не варт людей дурити,
А орлів воронами лякать,
Бо хто хоче мирно в світі жити,
Той не стане на народ плювать.
8.6.1988 р.
СІРИЙ ЛИСТОПАД
Висить на лозах виноград,
Немов його хтось протаранив,
Ой, вже цей сірий листопад
Мені всю душу протуманив.
19.11.1988 р.
СІМ’Я ЯК КЛІТКА
Одружитись – це все одно
Що попасти в клітку,
Де тебе сандалить будуть
І зимою, й влітку.
Читать дальше
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Похожие книги на «Квітка кохання»
Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Квітка кохання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Люба Клименко
Кемерон Доукі
Олександр Гаврош
Галина Горицька
Галина Горицька
Валентин Чемерис
Отзывы о книге «Квітка кохання»
Обсуждение, отзывы о книге «Квітка кохання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.